-
Тож усі троє мужньо - так мужньо, як лиш могли, - вирушили до звіриного товариства. Тварини так переймалися балачками й знайомствами, що не помітили людей, аж поки ті не присунулися впритул. Так само не почули вони й дядька Ендрю, що ніяк не міг зарадити тремові в колінках та гукав звіддаля (щоправда, не надто голосно):
- Діґорі! Вертайся! Ану мерщій вертайся, кажу тобі! Забороняю тобі йти далі хоч на крок!
Коли троє людей опинилася в самому осерді звіриного гурту, істоти врешті припинили свої теревені та приголомшено вирячилися на них.
- Ну? - сказав нарешті Бобер. -1 що це, в ім’я Аслана, таке?
- Прошу вас... - саме почав Діґорі ледь чутним голосом, аж тут втрутився Кролик:
- Як на мене, це щось на кшталт велетенського салату-латуку.
- О ні, ми не салат, чесню-пречесно, - гарячково залопотіла Поллі, - ми взагалі анітрохи не смачні!
- Ось! - переможно вигукнув Кріт. - Вони розмовляють. Ну хто коли-небудь чув, щоби латук розмовляв?
- Може вони - Другий Жарт? - припустила Галка.
Пантера припинила вмивати мордочку й мовила:
- Ну, якщо це так, то Першому вони й на латку не годяться. Як на мене, нічого кумедного в них нема.
Вона знуджено позіхнула та знову заходилася вмиватися.
- О, прошу вас! - не витримався Діґорі. -
Протягом усього часу фірман намагався привернути до себе увагу Сунички. Нарешті,
йому це вдалося.
- Гей, Суничко, старий! - сказав чолов’яга. -Ти мене знаєш Ти ж не збираєшся тут стояти і придурюватися, ніби за життя мене не бачив?
- Про що ця штука говорить, Конику? - поцікавилися водночас декілька голосів.
- Ну, - дуже повільно протяг Суничка, - я точно не знаю. Мабуть, більшість із нас поки що обмаль знають про цілу купу речей. Але в мене є таке відчуття, ніби я такі штуки і справді десь уже бачив. Ніби я жив деінде - або був чимось іншим - доки Аслан кілька хвилин тому нас не розбудив. У голові суцільна плутанина, як уві сні. Та в цьому сні, здається, були штуки,
