— Ага, злякався! — дражнила вона Діка.— Не хочеш умирати, ага?
Вона говорила так переконано, що Дік на мить засумнівався: може, він і справді злякався за себе? Але тут він побачив нажахані обличчя дітей, що позирали то на батька, то на матір, і в ньому скипіло бажання розтовкти цю вишкірену маску.
Просто над ними, за півкілометра крутою дорогою, але не більш як за сто метрів стежкою вгору, стояв готель; його крило біліло між дерев.
— Візьми Топсі за руку,— сказав синові Дік,— отак, міцно, і лізь на цю гору — онде стежка, бачиш? Коли прийдете до готелю, то скажеш: «La voiture Diver est cassee»
Ланьє, h# розуміючи, що сталося, але здогадуючись про щось незвичайне й страшне, спитав:
— А ти що робитимеш, Діку?
— Ми залишимося тут, біля машини.
Віддаляючись, ні Ланьє, ні Топсі навіть не озирнулися
на матір.
— Обережно переходьте дорогу! — гукнув їм навздогін Дік.— Подивіться ліворуч, потім праворуч!
Залишившись удвох, він і Ніколь подивилися одне одному в очі — наче яскраве світло спалахнуло у вікнах через подвір’я однієї садиби. Потім Ніколь вийняла пудреницю, подивилася в дзеркальце й пригладила волосся на скронях. Дік простежив очима за дітьми, поки вони зникли між сосен, а тоді обійшов машину, оглядаючи ушкодження й міркуючи, як витягти її на дорогу. На глинястому схилі можна було простежити тридцятиметровий зигзаг їхнього спуску. Дік не відчував гніву, йому було тільки нестерпно гидко.
Через кілька хвилин прибіг власник готелю.
— Господи! — вигукнув він.— Як це сталося? Ви їхали надто швидко? Вам пощастило — якби не це дерево, ви б розбилися!
Поява Еміля, такого реального в своєму чорному фартусі, з краплинами поту на гладкому обличчі, допомогла Дікові опанувати себе. Він жестом показав Ніколь, що хоче допомогти їй вибратися з машини, але вона сама перескочила через борт, посковзнулася на схилі, впала навколішки, але зразу ж підвелася. Бачачи, як чоловіки силкуються зрушити з місця машину, вона всім своїм виглядом показувала, що їй начхати. Але, зрадівши вже й такому настроєві, Дік сказав:
— Піди до дітей, Ніколь, і жди мене в готелі.
Тілько-но Ніколь зникла, він згадав, що вона хотіла
випити коньяку і в готелі допадеться до чарки; не варто морочитися з машиною, сказав він Емілеві; з клініки приїде ваговоз і витягне її на дорогу. Обидва поспішили до готелю.
