Томмі ще трохи посміявся, а тоді добродушно, але рішуче сказав:
— Ну, годі, Карлі. Сідайте, Діку. Що у вас чути? Як Ніколь?
Ніхто з цих людей не був йому потрібен, ніхто не викликав особливої симпатії — Томмі просто відпочивав тут, готуючись до нового бою; так досвідчений спортсмен другої лінії захисту майже весь час відпочиває, заощаджуючи силу для наступу, тоді як інші, гірші, тільки вдають, що відпочивають, перебуваючи весь час у стані виснажливої нервової напруги.
Хеннан, який усе ще не вгамувався, пересів за піаніно поряд і почав перебирати клавіші, раз у раз люто зиркаючи на Діка й бурмочучи: «Ваші тітки!»,— а потім проспівав спадаючою гамою: «І взагалі ішлося не про тітку, а про політику!»
— То що ж у вас чути? — повторив Томмі.— А знаєте, ви змінилися. Не такий...— він не відразу підшукав слово, —...бравий, як завжди, не той денді, іцо раніше.
Дікові в цьому зауваженні почувся неприємний натяк на те, що його життєва енергія підупадає, і він хотів уже був уїдливо пожартувати з приводу вбрання Томмі й князя Челишова — костюмів химерного крою й кольору, які побачиш хіба що на молодиках, що швендяють недільними вечорами по Біл-стріт. Але князь випередив його.
— Я бачу, ви придивляєтеся до нашого одягу,— сказав він.— Розумієте, ми щойно повернулися з Росії.
— А костюми нам шив у Польщі придворний кравець,— додав Томмі.— Так-так, я не жартую — особистий кравець Пілсудського.
— То була туристська подорож? — спитав Дік.
Обидва засміялися, і князь досить безцеремонно ляснув Томмі по спині.
— Атож, подорож! Тривала туристська подорож! По всій Русі — і при повному параді!
Дік чекав пояснення. Його дав містер Маккіббен — двома словами:
— Вони втекли.
— Отже, ви сиділи там у в’язниці?
— Я сидів,— сказав князь Челишов, дивлячись на Ді- ка порожніми й тьмяними жовтими очима.— Цебто, не сидів, а переховувався.
— Певно, видобутися звідти було нелегко?
— Важкенько. Довелося застрелити трьох червоноар- мійців-прикордонників. Двох застрелив Томмі...— Він показав два пальці, на французький манір.— Одного я.
—¦ Оце вже незрозуміло,— сказав Маккіббен.— Чому, власне, вони не хотіли вас випустити?
