— Я можу тільки те,, що робив тоді.
— Невже нема людини, яка могла б мені допомогти?
— Є, напевно. Передусім ти сама. Ходім, треба знайти дітей.
Лотерейних яток з білими барабанами виявилося дуже багато; на його запитання скрізь відповідали здивованими поглядами, і Дік занепокоївся. Ніколь спостерігала все це спідлоба, стоячи осторонь; їй зараз не потрібні були діти, вона відчувала до них тільки неприязнь, як до часточки того впорядкованого реального світу, який вона прагнула обернути на хаос. Нарешті Дік знайшов їх в оточенні сільських дітлахів і жінок, що захоплено витріщалися на них, мов на гарні й недоступні дорогі речі.
— Merci, Monsieur, ah Monsieur est trop genereux. C’etait un plaisir, M’sieur, Madame. Au revoir, mes petits h
1 Дякую, мосьє, ах, мосьє, ви надто щедрі. Для мене це була приємність, мосьє, мадам. До побачення, дітки
Вони рушили назад, наче ошпарені нещастям, тягар взаємної недовіри й боязні перевантажив машину, гірке розчарування стулило в рівні лінії дитячі уста. Смуток забарвив усе в свій незвичний, темний, страхітливий колір. Коли вони під’їжджали до Цуга, Ніколь із судорожним зусиллям пробелькотіла те, що вже казала колись,— мовляв, жовтий будиночок поблизу шосе виглядає, мов малюнок, на якому ще не висохла фарба; але це була тільки жалюгідна спроба вхопитися за канат, що надто швидко вислизав з рук.
Дік спробував відпочивати за кермом — найважче було попереду, він знав, що, мабуть, просидить цілу ніч з Ніколь, відновлюючи для неї світ. Недаремно слово «шизофренія» означає «розщеплення свідомості» — Ніколь була то людиною, якій нічого пояснювати не треба, то людиною, якій нічого не можна пояснити. До неї слід було застосувати твердість, беззастережну наполегливість, держати широко розчиненими двері в реальне життя і всіляко утруднювати втечу від нього. Але хворий розум хитрий та винахідливий; він мов річка перед греблею — як не прорве, то проточить собі нове русло. Самому тут не впоратись. Проте цього разу, вважав він, Ніколь мусить вилікуватися сама; він не поспішатиме, хай вона згадає способи, якими її лікували досі, й збунтується проти них. А тим часом, стомлено думав він, доведеться повернутися до режиму, скасованого понад рік тому.
Щоб скоротити відстань, він завернув з шосе на гірську дорогу, та коли підйом скінчився й він дав газ, машина раптом крутнула ліворуч, потім праворуч, перехилилася на двох колесах, знову вирівнялася — це Дік, оглушений нестямним криком Ніколь, притис божевільну руку, що вчепилася в кермо,— потім крутнула ще раз і зірвалася з дороги; крізь низькі кущі помчала вниз, знов мало не перекинулася, і, наїхавши на дерево, зупинилася майже під прямим кутом.
Діти верещали, Ніколь теж верещала, лаючись і намагаючись роздряпати Дікові обличчя. Він заламав їй руку за спину, думаючи тільки про одне — чи вдержиться машина в такому положенні. Потім обережно переліз через борт і витяг обох дітей; переконавшись, що машина не зірветься, він постояв хвильку, відсапуючись, тремтячи всім тілом, і аж тоді спромігся видихнути:
— Ах, ти!..
Вона тільки зареготала у відповідь — анітрохи не засоромлена, не злякана, не стурбована. Якби хто-небудь зараз.нагодився сюди, йому б і на думку не спало, що все це сталося через неї; вона сміялася, мов дитина після невинної витівки.
