Ніч лагідна

він потайки доганяв її. Задуха спекотного дня обернулася пронизливим жахом; він не відразу згадав про дітей, а згадавши, крутнувся назад, знайшов їх, схопив за руки і заметався між ятками.

—  Madame! — гукнув він молодій жінці, що сиділа за білим лотерейним барабаном.— Est-ce que je peux laisser ces petits avec vous deux minutes? C’est tres urgent — je vous donnerai dix francs.

Mais oui K

Він підштовхнув дітей до ятки.

—  Alors — restez avec cette gentille dame.

—  Oui, Dick ²¹.

Він знову побіг, але навмання — Ніколь уже ніде не було видно. На його шляху була карусель, він почав оббігати її і зрозумів, що кружляє разом з нею, тільки тоді, коли помітив, що бачить весь час одного й того самого коня. Він проштовхався крізь натовп біля буфетної стойки, потім побачив намет ворожки і, згадавши потяг Ніколь до всього надприродного, шарпнув запону й зазирнув досередини. Низький голос полинув йому назустріч:

—  La septieme fille d’une septieme fille nee sur les rives du Nil... Entrez, Monsieur*²².

Він випустив запону й побіг далі, до озера, де край містечка розваг повільно крутилося на тлі неба невеличке «чортове колесо». Там він знайшов її.

Вона сиділа в кріслі, що саме переходило найвищу точку; коли крісло опустилося, він побачив, що Ніколь конвульсивно регоче. Дік позадкував від бар’єра в натовп; поки колесо робило новий оберт, люди помітили, що сміх її — істеричний.

—  Regardez-moi ca!

—  Regardez donc cette Anglaise!²³

Крісло знов опустилося вниз, але обертання колеса притишувалося, і музика грала повільніше. З десяток людей оточили крісло, коли колесо зупинилося; безглуздий сміх Ніколь викликав у них не менш безглузді посмішки. Та коли Ніколь побачила Діка, сміх завмер у неї на устах — вона спробувала метнутись убік і втекти, але він упіймав її за руку й повів за собою.

—  Чим пояснити цей вибрик?

—  Ти чудово знаєш чим.

—  Ні, не знаю.

—  Тільки не вдавай і відпусти мою руку. Я не така дурна, як ти думаєш. Гадаєш, я не бачила, як оте дівчисько тобі підморгувало — оте маленьке, чорняве. Як це підло — вона ж зовсім дитина, їй, мабуть, і шістнадцяти немає. Думаєш, я не бачила?

—  Посидьмо тут хвильку, тобі треба заспокоїтися.