Тільки тому, що в готелі мешкала Розмері, Дік одразу впізнав у цьому чоловікові Колліса Клея. Він мав той самий щасливо-самовпевнений вигляд, тільки щоки були вже, як у бульдога.
— Ви знаєте, що Розмері тут? — спитав Клей.
— Так, ми випадково зустрілися вранці.
— А я у Флоренції почув, що вона тут знімається, і приїхав сюди минулого тижня. її тепер не впізнаєш — де й поділася матусина донька! — Він затнувся, потім чемніше додав: —Ви ж знаєте, як воно буває з дівчатами: сьогодні ще тиха, скромна школярочка, а завтра — світська дама. Ці юні римляни бігають за нею, мов собачки, і як вона ними командує!
— Ви навчаєтеся у Флоренції?
— Я? Еге ж. Я там вивчаю архітектуру. В неділю повертаюся — затримався, щоб побувати на перегонах.
Дік насилу вгамував Клея, який неодмінно хотів записати його джин на свій рахунок у барі, довгий, як біржовий бюлетень.
XX
Вийшовши з ліфта, Дік довго йшов лабіринтом коридорів і нарешті почув знайомий голос із напівпрочинених дверей. Розмері зустріла його в чорній піжамі; посеред кімнати стояв столик на коліщатках — вона пила каву.
— Ви все така ж гарненька,— сказав Дік.— Навіть трошки погарнішали.
— Вип’єте кави, юначе?
— Мені соромно, що я з’явився перед вами вранці в такому непоказному вигляді.
— Ви були стомлені, але вже відпочили? Хочете кави?
— Ні, дякую.
— Тепер ви знову такий, як були, а вранці я навіть злякалася. Мати хоче приїхати сюди наступного місяця, якщо наша група ще буде тут. Вона завжди питає, чи не зустрічала я вас,— наче ми з вами сусіди. Ви їй дуже сподобалися — вона вважає, що я не повинна занедбувати знайомство з вами.
— Приємно чути, що вона мене ще пам’ятає.
— Звичайно, пам’ятає,— запевнила його Розмері.—- І часто вас згадує.
— Я вас кілька разів бачив на екрані,— сказав Дік.— А якось навіть улаштував для себе перегляд «Татової доньки».
— У новому фільмі в мене непогана роль, якщо тільки не виріжуть найкращі кадри.
