— Що, червонієте через мене?—весело запитав Дік.
— Дякуйте богові, що ці італійці вас не зарізали,— вони можуть,— трохи зніяковівши, відповів Свонсон.— Цього разу, гадаю, вас відпустять, але італієць за таке відсидів би кілька місяців за гратами,— будьте певні.
— А ви сиділи за гратами?
Свонсон усміхнувся.
— Він мені подобається,— мовив Дік Клеєві.— Приємний хлопець, дає гарні поради на всі випадки життя, але закладаюся, що він побував за гратами. І просидів, мабуть, не тиждень і не два.
Свонсон усміхнувся.
— Я просто хочу попередити, будьте з ними обережні. Ви й не уявляєте собі, що це за люди.
— О, хто-хто, а я вже знаю,— вибухнув Дік.— Найпо- слідущі мерзотники.— Він обернувся до карабінерів.— Зрозуміли?
— Тут я вас залишу,— квапливо сказав Свонсон.— Ми так домовилися з вашою родичкою. Але у суді вас чекатиме наш юрист. Отож — обережність і ще раз обережність!
— До побачення.— Дік гречно потиснув йому руку.— І щиро дякую. Я певен, що ви зробите блискучу кар’єру.
Свонсон ще раз усміхнувся й пішов, зразу ж надавши своєму обличчю офіційно-несхвального виразу.
Вони ввійшли на подвір’я, з чотирьох боків якого сходи вели до судових залів. На подвір’ї купчилися люди, і, коли вони переходили його, натовп раптом загомонів, услід їм гнівно закричали, засвистіли, затюкали. Дік здивовано озирнувся й побачив обличчя, повні ненависті й презирства.
— Чого це вони? — приголомшено спитав він.
Один з карабінерів щось сказав групі чоловіків, і гомін ущух.
Вони ввійшли до зали. Юрист консульства, підтоптаний італієць, довго втовкмачував щось судді, а Дік і Колліс мовчки стояли осторонь. Якийсь чоловік, що дивився крізь шибку на подвір’я, пояснив їм по-англійському причину дивної поведінки натовпу. Того ранку мали судити одного чоловіка з Фраскаті, який згвалтував і вбив п’ятирічну дівчинку, і коли з’явився Дік, натовп вирішив, що це і є злочинець.
Через кілька хвилин юрист сказав Дікові, що він вільний,— суддя вважає, що його вже достатньо покарано.
— Достатньо покарано! — вигукнув Дік.— За що?
— Ходім,— сказав Колліс.— Тут ви однаково нічого не доможетесь.
— Ні, а в чому ж таки моя провина? Що я побився з кількома таксистами?
