Кете зрозуміла, що зайшла надто далеко, але слова Франца нагадали їй про те, що й інші американці мають гроші. А через тиждень її неприязнь до Ніколь знайшла собі новий вихід.
Нагоду дав обід, який Грегоровіуси влаштували на
честь повернення Діка. Щойно за Дайверами зачинилися двері, Кете обернулася до чоловіка.
— Ти бачив його обличчя? Це сліди бійки.
— Не поспішай з висновками,— застеріг її Франпг.— Дік зразу ж усе мені розповів. Поки корабель плив через Атлантику, серед пасажирів влаштовувались змагання з боксу, і Дік брав у них участь. Американці завжди так розважаються в трансатлантичних рейсах.
— І ти повірив? — глузливо вигукнула Кете.— Він насилу ворушить одною рукою, а на скроні в нього незагоєний шрам — і досі видно, де виголили волосся.
Франц такого не помітив.
— Може, ти скажеш, що такі речі сприяють репутації клініки? — не вгавала Кете.— Від нього й сьогодні тхнуло вином, і це вже не вперше, відколи він повернувся.
Вона притишила голос, щоб наступні слова прозвучали вагоміше:
— Діка більше не можна вважати серйозною людиною.
Франц знизав плечима, немов скидаючи з себе тягар
її настирливих звинувачень, і рушив сходами нагору. В спальні він накинувся на неї:
— Дік не тільки серйозна, а й надзвичайно обдарована людина. В усякохму разі, він найобдарованіший з-поміж усіх невропатологів, які останнім часом захищали дисертації в Цюріху. Мені до нього далеко.
— Посоромився б!
— Мені нема чого соромитися, бо це щира правда. В усіх складних випадках я звертаюся за порадою до нього. Його праці все ще вважаються зразковими в своїй галузі: зайди до першої-ліпшої медичної бібліотеки, і тобі це підтвердять. Більшість студентів вважає, що він англієць,— люди не вірять, що в Америці може з’явитися такий сумлінний учений.— Він покректав, як завжди, витягуючи з-під подушки піжаму.— їй-богу, я не розумію, чому ти раптом так заговорила, Кете,— мені здавалося, що ти любиш Діка.
— Посоромився б! — повторила Кете.— Справжній учений не він, а ти, і вся робота лежить на твоїх плечах. Це як у байці про зайця і черепаху, і, по-моєму, заєць уже знесилів.
— Годі тобі!
— Гаразд. Але те, що я кажу,— правда.
Він рубонув повітря ребром долоні.
