У сяйві зірок — білі бризки піни підхоплювали його й кидали знову в небо — обличчя Діка здавалося блідим, але, всупереч її побоюванням, злості в ньому не було. Воно виражало скоріше задуму; він повільно зосереджував свій погляд на Ніколь, як шахіст на фігурі, яку хоче пересунути; потім так само повільно він узяв її за зап’ясток і притяг до себе.
— Кажеш, ти мене занапастила? — спитав він лагідно.— Що ж, тоді, виходить, ми обоє пропащі. Отже...
Захолола від жаху, вона втисла й другу свою руку в кільце його чіпких пальців. Гаразд, вона піде з ним — і знову в цю мить цілковитого самозречення й згоди вона гостро відчула красу весняної ночі,— гаразд, вона готова...
...Але раптом він розтис пальці, і руки її впали, а Дік, тяжко зітхнувши, обернувся до неї спиною.
По обличчю Ніколь потекли сльози — і тут вона почула чиїсь кроки; до них підійшов Томмі.
— Ну от і знайшовся! А Ніколь уже боялася — чи не стрибнули ви, бува, за борт через те, що вас обкудкуда- кала ота англійська курка.
— А що — непогані лаштунки для стрибка за борт,— стиха промовив Дік.
— Справді!—квапливо підхопила Ніколь.— Взяли б рятувальні пояси і — у воду! Ми так давно не затівали нічого веселого. Хіба ж це життя!
Томмі перевів погляд з неї на Діка й потяг носом нічне повітря, немов сподіваючись винюхати, що тут відбувається.
— Спершу треба порадитися з леді Сіно-Солома — вона повинна знати, що тепер у моді. І треба вивчити напам’ять її пісеньку про юну грішницю. Я її перекладу для казино й зароблю купу грошей.
— А ви багаті, Томмі? — запитав Дік, коли вони поверталися на корму.
— Ну, як вам сказати. Біржа мені набридла, і я її покинув. Але маю дещо в акціях та цінних паперах — про них дбають мої друзі. Одне слово, нарікати нема на що.
— А Дік стає багатієм,— сказала Ніколь. Голос її тремтів — лише тепер у неї настала реакція.
На кормі, ніби розгойдані помахами величезних Гол- дінгових ручиськ, танцювали три пари. Ніколь і Томмі приєдналися до них; танцюючи, Томмі зауважив:
— Я бачу, Дік попиває.
— В міру,— заступилася Ніколь.
— Є люди, що вміють пити, і є такі, що не вміють. Дік явно не вміє. Ви б заборонили йому.
— Я?! — здивовано вигукнула Ніколь.— По-ваціому, я можу щось забороняти, а щось дозволяти Дікові?
