Коли яхта кинула якір на рейді в Канні, Дік усе ще був незвичайно мовчазний і ніби заспаний. Голдінг допоміг йому спуститися в шлюпку; леді Керолайн, яка спустилася першою, відразу ж демонстративно пересіла на інше місце. Вийшовши на причал, Дік по-блазнівському церемонно вклонився їй і, видно, хотів на прощання пустити якусь шпильку, але Томмі боляче штрикнув* його ліктем у руку й повернув до машини, що чекала неподалік.
— Я відвезу вас,— запропонував Томмі.
— Нащо вам цей клопіт, ми можемо взяти таксі.
— Та я залюбки, якщо залишите мене переночувати.
Дік мовчки напівлежав на задньому сидінні, поки машина мчала повз жовтий моноліт Гольф-Жуана, а потім через Жуан-ле-Пен, де ніколи не припинялися карнавальні свята й ніч повнилася музикою і різномовними співами. Та коли вони завернули вгору, до Тарма, він раптом випростався — наче його підкинуло на крутому повороті — і виголосив промову.
— Чарівна представниця...— він на мить затнувся.— ...представниця фірми... «Капустяні голови англійського засолу»...— І після цього вмиротворено заснув, лише зрідка добродушно погикуючи в піддатливу темряву ночі.
VI
Рано-вранці Дік ввійшов до кімнати Ніколь.
— Я чекав, доки не почув, що ти підвелася. Сама розумієш, я дуже шкодую, що вчора так вийшло, може, поховаймо все те без розтину?
Наблизивши обличчя до дзеркала, вона холодно відповіла:
— Гаразд.
— Нас привіз додому Томмі? Чи це мені наснилося?
— Так, Томмі. І ти це чудово знаєш.
— Цілком можливо,— погодився Дік.— Бо я щойно впізнав його кашель. Піду-но зазирну до нього.
Чи не вперше в житті вона зраділа з того, що він пішов,— чи не вперше страшне вміння завжди і в усьому мати рацію зрадило його.
Томмі вже влаштовувався зручніше в ліжку, чекаючи на cafe au lait *.
— Як спалося? — спитав Дік.
Томмі поскаржився, що в нього болить горло, і Дік ухопився за можливість перейти на професійний тон.
— Треба про всяк випадок прополоскати.
— А у вас є чим?
