— І надала ж мені нечиста сила бовкнути про дуель. А тут іще Вайолет устряла. Якби вона промовчала, я б усе владнав. Звісно, і зараз не пізно — можна б виїхати звідси чи обернути все на жарт... Можна б, тільки боюся, що Вайолет перестане поважати мене.
— Навпаки,— запевнила Розмері,— вона поважала б вас іще більше.
— Ви не знаєте Вайолет. Вона не дасть мені спокою, коли матиме привід. Ми одружені дванадцять років, мали дочку, вона померла у сім років, а потім — знаєте, як воно буває в таких випадках, загуляли — і я, і вона. Не те, щоб насправжки, та все-таки тріщина пробігла... А вчора вона мене там назвала боягузом.
Розмері ніяково промовчала.
— Ет, постараємося, щоб. усе обійшлося,— сказав Ейб і відкрив шкіряний футляр.— Це дуельні пістолети Бар- бана — я хочу, щоб ви з ними освоїлися. Він їх скрізь возить із собою.— Ейб узяв один із пістолетів і зважив на руці. Розмері злякано скрикнула, а Маккіско з явним страхом втупився в архаїчну зброю.
— Невже так неодмінно дірявити один одного сорок п’ятим калібром?
— Не знаю,— безжально відповів Ейб.— Видно, вся штука в тому, що довгий ствол забезпечує кращу влучність.
— А яка буде відстань? — спитав Маккіско.
— Я й це з’ясував. Якщо мається на меті вбити супротивника, призначають вісім кроків, якщо добряче провчити — двадцять, а коли треба тільки захистити честь — сорок. Ми з секундантом Томмі зійшлися на сорока.
— Добре.
— Чудовий двобій описаний у Пушкіна !,— пригадав Ейб.— Обидва дуелянти стали на краю прірви, отож навіть легке поранення означало смерть.
У Маккіско ці літературні ремінісценції, видно, не викликали захоплення, він тільки покліпав очима й запитав:
— Що?
— Може, ви б скупалися в морі — це б вас підбадьорило.
“ Ні, ні, мені не до купання.— Він зітхнув, потім додав: — Не збагну, навіщо я це роблю?
Вперше в житті Маккіско мав зробити щось справжнє. А що він належав до людей, для яких світу почуттів не існує, то, зіткнувшись тепер з ними, вкрай розгубився.
—- Власне, ми вже можемо йти,— сказав Ейб, побачивши, що Маккіско зовсім занепадає духом.
— Гаразд.— Він відпив із фляжки добрячий ковток бренді, сунув її до кишені й майже люто запитав: — А як я вб’ю його, мене судитимуть?
— Я перекину вас через італійський кордон.
