дивитися просто себе, поклавши руки на коліна. На якийсь час вони відособилися, розлетілися в різні боки, кожне в свій простір, під своє, тільки йому
видне синє небо. Вони не були коханцями й тому не мали минулого, не були подружжям і тому не мали майбутнього; а проте аж до сьогоднішнього ранку Ніколь тільки Діка любила більше, ніж Ейба, а Ейб не один рік носив глибоко в серці кохання до Ніколь, у якому і сам собі боявся признатися.
— Я втомився жити в жіночому світі,— кинув він. раптом.
— То чом би вам не створити свій власний світ?
— Я втомився від друзів. Людині потрібні не друзі, а підлабузники.
Ніколь спробувала примусити велику стрілку вокзального годинника оббігти циферблат, але Ейб не вгавав:
— Ви хіба не згодні?
— Я жінка, моє діло з’єднувати й скріплювати.
— А моє — ламати й руйнувати.
— Напиваючись, ви руйнуєте тільки самого себе,— холодно мовила вона і, вже починаючи боятися його, безпорадно озирнулася.
На вокзалі полюднішало, але нікого із знайомих начебто не було. Та ось вона полегшено зітхнула, бо помітила високу дівчину із солом’яно-жовтим волоссям, що прилягало до голови, як шолом. Дівчина вкидала листи в поштову скриньку.
— Мені треба побалакати з тією дівчиною, Ейбе. Ейбе, та прокиньтеся! Дурник, ви дурник.
Він байдуже простежив за нею очима. Коли Ніколь підійшла до дівчини, та якось злякано відсахнулася, і Ейбові здалося, що він десь уже бачив її. Скориставшись з відсутності Ніколь, він хапливо відкашлявся у хусточку, потім гучно висякався. Ставало тепліше, і білизна на ньому вже просякла потом. Його руки так трусилися, що він поламав три сірники, перше ніж запалив сигарету. Він відчув, що вже несила терпіти, що йому конче треба випити. Та тільки-но він це вирішив — як повернулася Ніколь.
— Невеличке непорозуміння,— скривилася вона.— Скільки разів вона запрошувала мене в гості, а тут, на тобі, і розмовляти не схотіла. Дивилася на мене так, ніби я зачумлена.— її короткий нервовий сміх прозвучав на двох високих нотах — наче хтось натиснув пальцями на клавіші фортеп’яно.— Ось вам і людська щирість.
— Все лихо в тому, що коли ти тверезий, тобі ні з ким не хочеться знатись, а коли ти п’яний — ніхто не хоче знатися^ тобою.
— Це ви про мене? — Ніколь знову засміялася. Випадок з дівчиною чомусь повернув їй гарний настрій.
— Ні, про себе.
