Тут він припустився помилки; Ніколь перепитала:
— Журитися? Чого?
—• Через Марію Уолліс.
Вона погодилася піти до театру. Між ними існувала неписана угода бути невтомними завжди і скрізь, бо це додавало змісту кожному прожитому дню, а надто вечору. Якщо ж іноді вони занепадали духом — з ким не трапляється,— то котресь могло змінити план, пославшись на втому чи поганий настрій. Вийшовши з номера, Дік і Ніколь—найвродливіша пара в цілому Парижі — постукали до Розмері. Відповіді не було, вони вирішили, що вона спить, і пірнули в теплий, гомінкий паризький вечір; потім, улаштувавшись у бістро біля бару Фуке, вони замовили вермут і гіркий мигдаль.
XXII
Ніколь прокинулася пізно і, перше ніж розплющила довгі вії, пробурмотіла щось, недоказане вві сні; Ліжко Діка було порожнє, а в передпокої хтось стукав у двері — лише за мить вона здогадалась, що цей стукіт і розбудив її.
— Entrez! 9 — гукнула вона, але ніхто не заходив, і вона, накинувши халат, пішла до дверей. За ними стояв поліцейський; чемно вклонившись, він увійшов до кімнати.
— Містер Афган Норт тут?
— Хто? А-а, Норт—ні, він виїхав до Америки.
— Коли саме він виїхав, мадам?
— Учора вранці.
Поліцейський похитав головою, а тоді енергійно поводив перед нею вказівним пальцем.
— Вчора ввечері він був у Парижі. Він записаний у цьому готелі, але в номері нікого нема. Мені порадили спитати у вас.
— Тут щось не те. Вчора вранці ми провели його на поїзд, а потім він мав пересісти на корабель]
— І все-таки сьогодні вранці його бачили тут. Навіть документи його перевіряли. Це достеменно.
— Нічого не розумію! — здивовано вигукнула вона.
Поліцейський замислився. Він був непоганий на вроду, але від нього неприємно тхнуло.
— Отже, вчора ввечері його не було з вами?
— Звісно, не було!
— Ми заарештували негра. Ми певні, що це, нарешті, той негр, якого ми шукали.
— Послухайте, я не збагну ніяк, про що ви говорите. Коли вас цікавить містер Ейбрегем Норт, наш знайомий, то навіть
