навпаки, воно тільки починається» і таке інше. Розумові дані в неї чудові; покладаючись на це, він навіть дав їй почитати Фрейда, не багато, тільки засади, і вона зацікавилася. Та що там казати, ми тут усі її любимо. Але в неї замкнута вдача,— додав він і запнувся.— Хотілося б знати, чи немає в її останніх листах, надісланих з Цюріха, чогось такого, що проливало б світло на її настрої, плани на майбутнє?
Дік на хвильку замислився.
— Важко сказати. Якщо хочете, я привезу ці листи. По-моєму, в них відчувається надія й цілком нормальна жадоба до життя. Іноді вона згадує про «минуле», як згадують про нього люди, які побували в ув’язненні і в яких важко зрозуміти, про що саме йдеться — про злочин, в’язницю чи те і те разом. Та й зрештою — хто я для неї? Витвір уяви, манекен.
— Я чудово розумію ваше становище і хочу ще раз висловити нашу вдячність. Тому, власне, я й хотів порозмовляти з вами перше, ніж ви зустрінетеся з нею.
Дік засміявся.
— Гадаєте, вона зразу кинеться мені на шию?
— Не в тім річ. Я прошу вас, щоб ви були з нею обережні. Чоловіки вашого складу подобаються жінкам, Діку.
— Тим гірше для мене! Ну, гаразд, гаразд, я буду з нею не тільки обережний, а й спробую викликати в неї відразу. Наїмся часнику перед зустріччю, прийду неголений. От побачите, вона ще ховатися від мене буде.
— Ні, ні, тільки не часник! — Франц вжахнувся, серйозно сприйнявши його слова.— Так і кар’єру зіпсувати можна. А втім, ви, здається, жартуєте.
— Я можу навіть накульгувати. І, до речі, в моїй кімнаті немає ванни.
— Ну, звичайно, ви жартуєте.— Францові відлягло від серця; принаймні він показав, що йому відлягло від серця,— зручніше вмостився в кріслі.— А тепер розкажіть про себе, про свої задуми.
— Задум у мене один, Франце: стати добрим психіатром, і не просто добрим, а найкращим у світі.
Франц весело засміявся, але він бачив, що цього разу Дік не жартує.
— Звучить непогано. І суто по-американському,— сказав він.— У нас усе це не так просто.— Він підвівся й підійшов до балконних дверей.— Звідси я бачу Цюріх. Он вежа Гросс-Мюнстера, під ним у склепі похований мій дід. Навпроти, за мостом, могила мого предка Лафа- тера, який не хотів, щоб його ховали в церкві. Поряд статуя іншого предка, Генріха Песталоцці, і пам’ятник докторові Альфреду Ешеру. А над усім цим височить Цвінг- лі — в мене завжди перед очима цілий пантеон героїв.
— Авжеж,—Дік підвівся з крісла.— Я просто розхвалився без міри. Насправді ж я ще й першого кроку не ступив. Але плани в мене є: американці у Франції всі, як один, рвуться додому, але я не поспішаю. Офіцерську платню мені видаватимуть до кінця року при умові, що я відвідуватиму лекції в університеті. Зважте, до речі, на щедрість і завбачливість нашого уряду в справі вирощування геніїв! Наприкінці року я поїду на місяць додому, побачуся з батьком. А потім повернуся сюди, мені тут запропонували місце.
