посидимо тут? — Якусь мить вона постояла, озираючись довкола, не наважуючись знов заглянути йому в очі.— Сьогодні тепло, як улітку.
Якась жінка вийшла слідом за нею, огрядна коротуха, закутана в шаль, і Ніколь відрекомендувала її Дікові:
— Сеньйора
Франц залишив їх, пославшись на якісь справи, і Дік зсунув три крісла.
— Чудова ніч,— сказала сеньйора.
— Миу Ьеііа *,— підтвердила Ніколь і обернулася до Діка.— Ви надовго сюди?
— Цебто в Цюріх? Надовго.
— Перша по-справжньому весняна ніч,— зауважила сеньйора.
— На скільки ж?
— Принаймні до липня.
— А я їду звідси в червні.
— Червень тут — чудова пора,— озвалася сеньйора.— Червень ви краще перебудьте тут, а виїздіть у липні, коли настане спека.
— А куди ви поїдете? — спитав Дік у Ніколь.
— Ще не знаю — ми поїдемо вдвох із сестрою. Хочеться, звичайно, куди-небудь туди, де вирує справжнє життя, адже я згайнувала стільки часу. Та, може, мені порадять спершу пожити на тихому курорті, скажімо, на Комо. Чому б і вам не приїхати на Комо?
— Ах, Комо...— почала сеньйора.
З відчинених дверей долинув вступ до «Легкої кавалерії» Зуппе, і Ніколь, скориставшись з нагоди, підвелася. Дік подивився на дівчину, і молодість та краса її так вразили його, що він аж задихнувся від раптової; хвилі почуттів. Вона всміхнулася зворушливою усмішкою, в якій була вся розгублена й безпорадна молодість світу.
— Під таку гучну музику важко розмовляти. Може, погуляємо трохи? Виепаэ посйез, сеньйоро.
— Добраніч, добраніч.
Вони зійшли на стежку, яка через кілька кроків пірнула в тінь. Ніколь узяла Діка під руку.
— У мене є кілька платівок, сестра надіслала з Америки,— сказала вона.— Коли ви ще приїдете сюди, я їх поставлю. Я знаю тут одну місцинку, де можна грати на патефоні й ніхто не почує.
— То буде чудово.
