– Маєш документ любити свого Тараса по всьому, значить, закону!
Соломія сяяла, наче то їй було вручено таку поважну грамоту на любов. Зблідла Оксана поволі рожевіла, отямлюючись від негаданого щастя. У той час, як Соломія, обнявши Оксану, цьомкала її в щоки, Савка вертівся навколо Тараса, не знаючи, як підступитися до свого старшого табунника і тим більше чи цілувати його – уже було й вуса підкрутив, – але врешті обмежився тим, що міцно потис йому правицю, потім поляскав парубка по плечу і зрештою назвав його сином.
– Ну, сину, вітаю тебе. Не кожному на весілля кошовий Війська Запорозького таку бомагу дає. А що було між нами, те й загуло! Чи за водою Кальміусу попливло. Не будемо згадувати старе, ми ж з тобою тепер уже родичі, а родичам у мирі годиться жити.
Аж тут з-за частоколу вигулькнула голова верхівця.
– Пане Омельку, – звернувся козак до Пугача і, повагавшись, додав: – І ви, пане осавуле… Не знайшли ми Вихреста – як вітром його видуло із слободи! Чи крізь землю провалився, чи в Кальміусі втопився – дідько його знає!
– У нас, у Кальміусі чиста вода, – гмикнула Соломія.
– Кальміус згадали? – насторожився Пугач. – А чи він бува не махнув на той берег, га?
– Потрібен він донцям, – відмахнувся осавул.
– Може кому й потрібний. Та дідько з ним, – махнув Омелько рукою. – Будемо вважати, що він той… на крилах полетів. А ми на радощах, що наша взяла, можемо йому й простити провини його тяжкії – мо' й нам колись простять провини наші. Хай поки що Вихрест побігає, політає, а там видно буде. У нас зараз інше на мислі – згідно ордера кошового маємо Тараса й Оксану благословити на любов та подружнє життя. Не гоже се діло відкладати – чи багато в нашому житті таких добрих трапунків лучається? Та й у молодих, – підморгнув, – нетерпіння…
– Але ж у нашій слободі – ні церкви, ні попа, – забідкалась Соломія. – Треба в Самарську паланку їхати.
– Обійдемось. Якщо дозволите мені за попа побути, – зголосився Омелько. – Я серед вас найстарший, то й побуду в молодих попом-батюшкою. А Тарасові заодно можу й батьком весільним побути – ви мені в сім ділі поможете, тож гуртом молодих і благословимо на щастя та подружнє життя.
– Е-е, не гоже так, – втрутився Савка. – Не коня продаємо, єдину дочку заміж віддаю, має бути все, як у людей.
– Ми ж люди, то й у нас буде все, як у людей, – озвалася Соломія.
– Чого се діло відкладати? Завтра вже понеділок, підуть будні. А свайбу краще зіграти в суботу чи неділю. Субота вже минула, а неділя ось-ось має підоспіти. То чому б нам…
– І не справити сьогодні весілля? – закінчив за неї Савка. – Ще півдня у нас і ціла ніч є. То давайте завершимо сей обід, вип'ємо по келиху за молодих та й заходимося коло весілля.
Випили з охотою, закусили неквапом і зі смаком.
– Добре живемо, – радувався душевному спокою Савка. – Та і як же інакше – раз бо на світі живеш, тож треба всмак жити, з охотою і радістю – тілесною й душевною…
І ще випили, і ще закусили.
І ще довго неспішно бесідували, радуючись неділі, гарній днині, а тоді Савка звівся, перехрестився і прочитав завершальну після обіду молитву:
– Дякуємо тобі, Христе Боже наш, що Ти наситив нас земними Твоїми благами, не позбавив нас і Небесного Твого Царства. Але як Ти прийшов, Спасе, серед учеників Твоїх і мир дав їм, прийди й до нас і спаси нас. Дякуємо Тобі за даровані яства і питіє. А ще дякуємо Тобі, що послав Ти нам у душі наш мир і спокій і гарну бесіду за цим недільним столом. Амінь!
– Амінь! Амінь! Амінь! – підхопило все товариство.
– А тепер будемо такечки діяти, – розпорядився Савка. – Гуляти – так гуляти! Весілля – так весілля! Тарас з Оксаною, молоді наші, підуть по слободі, як і годиться згукають на обід, на весілля своє слобожан, а ми з Соломією займемося льохом та коморами, дістанемо звідти все, що пити можна і їсти, та й заходимося накривати столи.
– Амінь! – підсумував Омелько. – Я теж готовий. От уже не думав, не гадав, що на Запорожжі, на своїй милій Малоросіянці ще й на весіллі побуваю і молодих на щастя та долю благословлю!.. А похмелившись вранці та Богу перед далекою дорогою помолившись, махну через Кальміус на Дон свій, а там… Що буде – те й буде. А буде, мабуть, мені лиха, й пені багато, тож відведу душечку на вашому весіллі, Тарасе й Оксано, живіть у мирі, злагоді, любові.
З давніх-давен в Україні, чи не з часів ще Слов'яно-Русі вінчання складалося з двох частин: обручення і, власне, вінчання.
