Григорій Потьомкін виступив із «проектом»: російські війська, які з підписанням мирної угоди з турками, вивільняються від воєнних дій, кинути проти Запорозької Січі і знищити її одним махом!
«Проект» Потьомкіна звичайно ж Рада прийняла на «ура» і командуючому 1-ю армією, яка знаходилась поблизу кордонів Запорожжя, генералу П. Текелію було надіслано таємне розпорядження зайняти Січ, розпустити військо запорозьких козаків, арештувати кошових старшин, попередньо обвинувативши їх у державній зраді. До всього ж Текелій отримав від імператриці ще й додаткове «повеление, чтоб, как армия следовать будет мимо Запорожской Сечи, оную занять без кровопролития».
Уряд від себе додав генералу:
«Истребить Кош сих казаков, как гнездо их своевольств и, усмиряя, учредить над ними начальство».
«Сечь Запорожскую сим наименованием отныне не называть» – в спеціальному ордері нагадував Текелію Потьомкін.
Прямуючи до січової столиці, Текелій зайняв всі паланки і слободи, а 4 червня, оточивши Січ з усіх боків, спрямував на неї жерла гармат…
Козацтво, обурене до безмежжя віроломністю російських військ, вирішило стати на смертний герць за волю і битися до останнього з переважаючими силами противника (а переважали вони їх у сотні разів!).
Іншої думки була старшина.
«Хоч мы войско Текелиево… и истребим безнужно, – розказував потім старий запорожець [7], – но те полки, кои вступили уже в наши владения и заняли все наши паланки и слободы, услышав наше сопротивление, разобьют все наши тамошние пожитки».
І запропонували здати Січ на милість переможцям.
Козаки Васюринського куреня раз за разом зверталися до кошового за дозволом зайняти їм місця на баштах і захистити Січ.
Але кошовий (про це через століття співатимуть, розказуватимуть і волатимуть народні пісні) і відповідає:
А про те, що це, так зване «однакове християнство», вигубило січовиків, навіть не згадав.
5 червня 1775 року генерал Текелій зайняв Січ, запорозьке козацтво здалося без бою, і Січ перестала існувати.
З серпня 1775 року Катерина II видала маніфест про ліквідацію запорозького козацтва:
«Сечь Запорожская вконец уже разрушена с истреблением на будущее время и самого названия Запорожских Казаков… за оскорбление В-ва через поступки и дерзновение, оказанные от сих Казаков в неповиновении нашим Высочайшим повелением».
А непокора за словами маніфесту полягала в тому, що козаки завжди чинили «насильства противу собственных сограждан (сиріч російських поміщиків), подданных наших».
А ще в тому, що вони переховували у себе і приймали до свого війська «без разбору… людей всякого сброда, всякого языка и всякой веры беглецов».
І, зрештою, звинувачено їх було ще й у тому, що вони «заводя собственное хлебопашество, расторгли они тем самым самое основание зависимости от престола нашего и поимышление конечно составить из себя посреди отечества (це вона Украшу „своим отечеством“ обізвала) область совершенно независимую под собственным своим неистовым правлением».
І нічого не можна було вдіяти, адже вольнолюбива, ніби ж незалежна і самостійна Січ насправді – парадокс! – ніколи не була державою з усіма наслідками, що звідси витікають – так уже історично склалося. Не була самостійною державою не лише на словах, а й на ділі, бо вольнолюбиві, горді й відважні запорожці завжди – теж парадокс із парадоксів! – були під коругвами чужих монархів – то польсько-литовського, то московського чи петербурзького, одержуючи за свою «верность» постійно платню від іноземних держав. Це пізніше відгукнеться й обернеться, врешті-решт, загибеллю. А хто платить – постулат теж давно відомий, – той і музику замовля.
Землі колишньої Січі були уведені до складу Новоросійської та Азовської губерній, об'єднаних в Катеринославське
