слухає:
І так далі. Раптом з хати долинув голос сестри Маринки:
- Файно, Лесюню, співаєш! Є чим потішитися!
Леська аж присіла. Піт рясно вкрив чоло. Гаряча хвиля вдарила в обличчя. Де вона взялася, ця
Маринка? Через хвильку Леська оговталась і до неї дійшло, що Маринка лежить на бамбетлі, який стоїть під самим вікном, і вона тому її не побачила. Впертий бісик та відповідний зміст пісні змусили Леську надутися і вдавати ображену.
- Ну і що? Так багато хто співає! Це ж не я придумала, а з пісні слів не викидають!
Насправді їй було соромно і трохи боязко, щоб Маринка, бува, не розказала мамі. Що татові не розкаже, то Леська знала напевне!
Леська йшла по селу, збиваючи куряву під ногами. Заглядала в чужі квітники і нудилася, бо не мала, де себе подіти. Ще не дівка, але вже й не маленька - недарма мамі без неї як без рук, - але дурні думки часом навідувалися таки до її пухнастої голови. Леська підстрибувала, і тугі косенята вихльостували їй по худих плечах. Пасти гнати ще рано, проте сонце схилялося до обіду, тож пора було рухатися додому.
Раптом увагу Леськи привернула Зоня, яка сиділа без роботи на лавці перед хатою і чекала родичів на полудні. Зоня була цибатим дівчиськом з наївними очима, і, звичайно, - молодша за Леську. Приспівуючи, Леська підійшла до Зоні, вдаючи поважну особу:
- Ну, як тобі тут сидиться? - бовкнула перше, що спало на думку.
Зоня соромливо оглядала Леську і видно було, що все в ній їй подобається, а найперше - коси і співи.
- Чуєш, Лесю, що ти робиш, щоб у тебе були такі гарні коси і щоб так гарно співати? - скромно поцікавилась Зоня.
Леську вколов черговий бісик. Вона кумедно зморщила чоло, зробила загадкову міну, щоб іще більше заінтригувати Зоню.
