поклала знахідку до кишеньки.
Оббігавши подвір’я і не знайшовши бабці, притьма гайнула додому. На рідному обійсті під оборогом тато колов дрова, а мама складала їх у рівненькі стосики, щоб зручно було брати на руку.
Оченята в Софійки світилися загадковим блиском, ніби вона знайшла щось незвичайне.
- А у мене є вже два карбованці, - сказала дівчинка і витягла їх гордо з кишеньки.
- А хто дав тобі другий? - спитала мама.
- Ніхто, - вже тихіше відповіла. - Він був у бабці на вікні, лежав собі, то я і взяла...
- Ага, взяла, - це вже тато, але без злості. - Отож іди до бабці і скажи: тут у вас лежав карбованець, я його взяла, а тепер повертаю, і простіть, що брала без дозволу.
Софійка вже не гнала згори, а чалапала, і думала своєю малою головою, який той карбованець важкий. Очі її були повні сліз, крізь пелену яких вона, проте, змогла побачити загадкову посмішку бабці. Тепла шкарубка долоня гладила солом’яні кіски:
- Це життя, онучко, це наука.
Леська гнала худобу з поля і, як казали в селі, йшла за хвостом. День обіцяв бути спекотним, тому Леська навіть не йшла, а сунулася, ледве волочачи босі ноги, і підскакувала спересердя, коли на шляху їй траплявся гострий камінець.
Її світле волосся розтріпалось, на чоло постійно насувалися набридливі пасма, які тато чомусь називав есиками. На плечах дівчинка тягла куфайку - неодмінний пастуший атрибут, і думала: «От мама знову скаже: ти чого така стріпихата, ніби десь по стерниськах ганяла?»
У корови настрій був такий же, як і в господині. Вона йшла мляво, ліниво трясла головою, відганяючи кусючих мух, і повільно водила хвостом. А Лесьці сьогодні навіть не співалося: всі співанки і хотіли б вирватися з її грудей, - а язик не повертався, відмовлявся співати.
Ось нарешті й домашнє подвір’я. Корова жадібно припала до відра, яке заздалегідь поставила мама. Спориш прохолодно лоскотав дівчинці босі ноги, невідь-чому відчинене хатнє вікно манило до себе. Поки корова повільно цідила воду, Леська кинула куфайку на траву, підскочила - і вже її худі ліктики спираються на підвіконня.
Заглянула в кімнату - нікого, всі кудись зникли. І раптом Леську в горлі залоскотала сороміцька співанка, що її чула на пасовиську. Вона давно там сиділа і от знайшла момент про себе заявити. Хай вискочить, хай виспівається - може, зніме спекотну знемогу.
Дивлячись у відчинене вікно, Леська дзвінким голосочком завела на все подвір’я, знаючи, що її ніхто не
