- Це коли дитина не має тата, - неголосно мовила мама.
- Але ж я маю!
- Маєш... - мама надовго замовкла і, без потреби, почала то закладати косу, то знову витягати шпильки.
- Я напишу йому листа. Ти відправиш?
- Пиши! - за мить мама знову заглибилась у зошити, а Оксанка старанно виводила: «Дорогий татуку, я тебе дуже люблю! Чого тебе так довго нема? Привези мені насправжну ляльку».
Мала зіскочила зі стільця і підбігла до мами.
- Ти наробила помилок. Не татуку, а татку, не насправжну ляльку, а справжню, розумієш?
Оксанці стало прикро, що вона пише з помилками, але ж як хотілося, щоби приїхав татко!
- Пошлеш, пошлеш? - ще раз підскочила до мами. А мама глянула на її радісне обличчя і мовила:
- Пошлю...
Тато приїхав тоді, коли його вже не чекали. Мама була в школі, а Оксанка гралася на подвір’ї з кошенятком. Він несміливо зайшов у двір, і мала якийсь час його розглядала. Враз засміялася:
- Татку, ти приїхав!? - вона міцно його обійняла і притулилась. - Я тебе чекала, чекала, так скучила за тобою! - без угаву щебетала. - Ти одержав мій лист?
- Так, маленька, бачиш, я ж тут...
- А чого твоя робота така довга?
- У дорослих так буває... Я привіз тобі нову іграшку, - і чоловік витяг із сумки плюшевого коричневого ведмедика з блискучими очима.
- Гарний, - дівчинка погладила м’якеньку спинку іграшки і з сумом додала, - а у моєї Марусі
