марно намагався упіймати паску.
Ганна внизу ловила то паску, то ковбаску, то галунки. Згори надбіг розгублений Микола і, допомагаючи жінці заново складати кошик, докірливо примовляв: «Не дивуюся тобі, дробе, але тобі, стара пасіцо...»
Був світлий Великдень. Після церкви Роман з Наталею чекали гостей. На багатий і пишний стіл крадькома зиркало сонце: дивилося, як посміхається паска. Порізані дольками святкові яйця утворювали соняшник. І печене, і варене лоскотало своїм ароматом ніздрі. В хаті аж бриніло від густого та пишного: Христос воскрес! Скільки разів на своєму віку Роман співав ці слова! Велично, могутнім баритоном. Ще коли молодим був та з буйним чубом, то збирав біля себе квітчасте дівоцтво - і гриміло біля маленької церковці юними голосами:
При цьому, здавалося, душа його витала між небом і землею. Хотілося розспівати весь світ! А дзвони, великодні дзвони, калатали в серці сяйвом, радістю, що розхлюпувала сміх і щирість... На тих співах Роман і зустрів свою Наталю. Сріблом розсипався її голос, йшов верхом, тримаючи першу скрипку. Великі карі очі іскрилися дивом. Чорні брови, чорні коси, тендітна постать - усе це його Наталя.
Пісня бриніла в Романовій душі, а його погляд мимоволі спинився на дружині, яка втомлено сиділа в глибокому кріслі. Сріблом посічені чорні коси, ще чорні брови, втомлені життям очі і руки - маленькі, з набухлими жилами. Його доля, його пісня, що мала право звучати на високих сценах, натомість оспівувала колгоспні ферми, поля, була частинкою тих, хто її слухав, приносила їм миттєву насолоду.
Наталя дрімала. Роман чіпким поглядом обмацував її хворобливо-бліде обличчя і враз його
шпигонула думка: «Люди! Та вона ж навіть моря не бачила ніколи! І треба ж таке згадати, та ще й на схилі літ! Та ще й на Великдень!» Сльози стояли у його ви- цвілих очах і йому жагуче хотілося показати їй море, чайок, синє правічне небо, яке вона оспівувала, а зараз сидить, мовби вимолочений колос, мов птаха з підбитим крилом, що все життя захищала і оберігала своїх пташенят.
Десь здалека, як у юності, долинало щемке і радісне: «Христос воскрес! Бабцю, Христос воскрес!» - і внуки барвінком заціловували Наталчині руки.
РОЗДІЛ II
