* Одягайся, підеш з нами! Не жити тобі, бо ти ні тим, ні тим не служиш (
Додому добувся лише у сні... Нічну тишу сполохав крик Гані. Всі були на ногах. Боже, який жах, сон який страшний, нехай собі іде за ніччю. Ганя хрестилася, трусилася і розповідала:
- Пасу я корову в лісі, а ліс чужий, не знаю його... Йду по ньому з жахом, щоб не заблукати. Дивлюсь - велика купа зеленого дубового гілля. Страх розібрав, мурашки по тілі, але розкидаю його довкола себе... Коли це на самому дні Томко лежить, голий, з дротованими руками і ногами. І я закричала: Томцю, братику!..
Марина плакала, Ясько сидів з опущеною головою, Ганя розпачливо ломила руки. У вікна пробиралася перша синява ранку. В хаті витав смуток і передчуття непоправимого. Через тиждень Марина отримала листа, написаного чужою рукою. Не мала сили його відкрити, пальці тремтіли, а слова пекли серце:
У хаті стояла гнітюча тиша.
Перестигали жита. Губили зерно обважнілі колоски. Схиляли вусаті голови і шептались від подиху
* Ваш син Томаш загинув трагічною смертю (
** Матір Божа, дай мені сили
вітру, ніби просили людських рук собі на поміч. Люди понуро перебігали сільські вулиці, швидко ховалися за двері власних осель. Жінки тулили до себе дітей і садовили їх під образами. Малі не пустували і переляканими очима мовчки питали: що сталося? Що буде? А сталося страшне - війна...
У кожній хаті стояв плач і розпач. Молодиці тремтячими руками зав’язували речові мішки, споряджаючи чоловіків. До болю кусали губи матері, жадібно вдивлялися в обличчя синів, шептали молитви і клали до кишень образки святих, як найбільшу опіку і віру. Чоловіки зводили на переніссі брови, з жалем відривали від себе жінок і дітей - знали, що підуть туди, де кров і смерть, а чи вернуть?
Від важких снарядів вже тремтіла земля в найближчому до села містечку, розвалювалися чудової архітектури будинки, горіли зелені дерева. В повітрі загус крик, перемішаний з димом, і ритмічний стук кованих чобіт нових господарів, яких не зачіпалр чуже горе... Німці... Раса... Нові порядки...
Нора похапцем одягла малу Рахиль. У портфелик кинула документи і фамільні коштовності, до невеликої сумки склала дрібні дитячі речі і легкий светр для себе. Зі стола взяла окраєць хліба і чомусь положила до портфелика. Збиралася швидко, гарячкувато. На площі вже вишикувалася велика колона її одновірців, які здавна жили у містечку. Нора міцно тримала дівчинку за руку і стала ззаду, за доктором Вайнштоком, ніби хотіла
