раз повторював: «Гиньо хоце хіба...»
Напевно, розум не завжди передує навіть у кмітливих та метикуватих людей. Так вийшло і цього разу. Хлопчаки йшли зі школи, смачно рвали зубами свіжий хліб і побачили Гриня, який стояв на колінах біля джерельця і жадібно хлебтав воду. Наблизилися до нього. Той, відчувши запах хліба, підвівся, засміявся білими зубами, аж оголив рожеві ясна:
- Ги-ги-ги... Гиньо хоце хіба.
Мирон, що стояв скраю, смачно відкусив велику жовту грушку і простягнув Гриневі. Тільки бідака хотів її взяти, як хлопець сховав грушку за спину:
- Ага, не дам! Сам хочу.
Гриньо завмер із простягнутою рукою і аж розплакався. Сльози горохами котилися по рожевому обличчі, заплутувалися в першій парослі юначої кучерявої борідки.
- Га-га-га! - реготали хлопчаки, які доростали до Гриневого віку. - Ану, скинь штани, то дамо хліба! Подивимося, що там в тебе є...
Довго не міг здогадатися хлопець, що таке штани, і стояв безпорадний. Аж от Василь шарпнув за очкура, і важкі полотняні гачі трубами впали біля ніг. Незаймана чоловіча плоть невинно дивилася вниз, прикриваючись копичкою кучерявого волосся.
161
- Ги-ги-ги... - вже й собі сміявся Гринь, - х-хіба!
6 Осиний мед дикий
Він стояв голий, бездумний, принижений, з простягнутою рукою. І не міг підняти штанів. Весь час йому заважала торбинка.
- На, щоб було, що нести, - хлопці зі сміхом кидали йому в торбинку камінці.
- О, хіба ма... - обмацував камінці Гриньо і далі стояв голим. Його ображене лице виражало невимовне горе.
- Га-га-га! - реготали хлопці. - Зуби не покаліч, он які білі маєш!
- Боже, що ж ви творите, бузувіри? - де й узялася сухенька бабця Параня, яка придріботіла, спираючись на костур. - Що в серці маєте? - махала палицею перед хлопчаками. - Мабуть, те каміння, що наклали цьому нещасному в торбу! І в якому місці се робите! Подивіться, якісь христопродавці сплюндрували Божу постать, а ви топчете і плюєте на зболену душу!
Худенькою рукою бабця втерла губи і стала вдягати Гриня. Враз всі замовкли. Мовчки обертав очима і шморгав
