носом Гринь. Хлопці стояли присоромлені. Хтось спорожняв торбину від каміння, що гулко гупало об тверду землю. Василь простягнув свій окраєць, Мирон - надкушену грушку. За якийсь час Гринь стояв уже з повними жменями хліба, і тулив його до себе.
- Хіб є, - показував, усміхаючись.
- Ти чий? - спинилася на Миронові бабця.
- Свій, - стишено відказав хлопчина.
- Видно, що свій, бо якби м знала твою маму, вже би’м йшла до неї. Діти, - бабця Параня скористалася
усім своїм талантом промовця, - ви всі - Божі квіти, а ця невинна квітка, - кивнула на Гриня, - має обпечені долею пелюстки, і їй болить найбільше. Бійтеся Бога, не робіть більше цього, майте милосердя.
Суботній день був вихідним і, переробивши все вдома, приготувавши сякий-такий обід, Ірка намірилася піти до міської лазні помитися. Все обшукала, всі кишені перетрусила та гаманець - і, як на зло, їй бракувало копійок. Аванс у чоловіка тільки в понеділок, а позичати в сусідів таку малу суму не хотілося...
Коли зайшла до Зірки, побачила літню жінку, яка сиділа на дивані під розлогим фікусом, що займав чималу частину кімнати. Вона сиділа мовчки, лиш перебирала великими пальцями рук, складених на животі.
За столом умостилися малі Любка та Ігор з ложками, а перед ними стояли тарілки, повні манної каші. Любка гойдала ногами, Ігорко длубався у страві, чогось там шукаючи. А Зоряна саме проводила виховний процес - обіцяла винагороду тому, хто швидше з’їсть кашу. Раптом Любка, набравши повну ложку, луснула нею по лобі Ігорка, який ураз зайшовся гучним ревом. Каша прилипла до кучерів хлопчика і густо стікала по крутому лобі.
- Ти що робиш?! - скрикнула Зоряна.
- А він мене сципає, - незворушно кинула Любка, продовжуючи бемкати ногами.
- Як щипає?!
- Пальцями сципає!
- Та я тебе як відлупашу зараз, то знатимеш!
- Не відлупасис! Баба Кателина мене забилає, я взе від вас їду!
Зірка стояла посеред кухні і не знала, як вчинити зі своїми близнюками. Змивала кашу, заспокоювала малого, а Любка дивилася на маму з-під лоба.
