електроплитці - так і живе. У своїй родині була наймудріша і дуже добра. Нікому не могла відмовити в помочі. Тому сапати поможе, а там і дітям покаже:
- Діти, дивіться: тутка - до, а тутка - ре, - тикала скаліченим пальцем. Юзя прибирала в музичній школі, там і вивчила ази музичної грамоти разом з дітьми.
Все, що шпарувала3, складувала на потім. На горищі пріло кілька мішків солі, ящики з милом і сірниками. Тато їй завжди казав, що все треба мати, в разі якоїсь «войни». Останню війну пам’ятала смутно, але запаси завжди робила.
Коли будувала завод, синочка нажила. І не дивно - Юзя була висока, усміхнена, мала гарну поставу. Це вже потім їй у роті зубів забракло і на вигляд вона стала, як жебрачка, хоча мала добрі одежі. Каракулеву шубу зневажливо носила на одному ґудзику, гарні чоботи взувала на босу ногу. А часом як одягнеться, то взагалі і не та Юзька була. Не захотів той єдиний коханий, ім’я якого не виказала б навіть під тортурами, женитися на ній, і Юзя тішилася сином сама. Цілувала маленькі пальчики, гладила чорнявого чубчика... і виплакувала йому ціле своє життя, тулячи чоло до маленького горбика, коли Господь забрав його до себе. Більше вже ніколи не задивлялася на чоловіків, не вірила їм, жила минулим...
- Юзю, вставте собі зуби, тож маєте за що, - часто радили їй люди щиро.
- А до кого я буду сміятися тими новими зубами? Та й чи я хочу сміятися? Наговорюся з чотирма стінами, впаду на ліжко, а там знову робота, - незмінно відповідала Юзя.
Ці чотири стіни знали всі її болі: як ниє серце, як скимить врубаний палець і як пече шлунок, коли їсти хоче - Юзя заносила всі гроші на книжку і сиділа голодна, навіть хліба жадна. Знала, що ніхто на старість не подасть навіть горнятка води, то, думала, хоч грошей наскладає - може, тоді котре з братових дітей до- гледить, але не задурно, бо тепер задурно нема нічого.
Того літа короткими ночами їй почали снитися тато з мамою. І Василько - її кровинка. Тато суворо випитував, чи досипає вона солі в мішки, щоб було рівно на запас, чи пильнує за всім. Мама невидющим поглядом цікавилася, чи не розтринькала бува грошей, чи не загубила книжки і чи має прибуток. Юзя навіть не дізнавалася, скільки процентів уже набігло на її книжку, але припускала, що їх досить...
Василько ж навідувався, мов сонечко, сміявся і ляскав у долоньки. Який то був чудний сон! Пробудиться після нього Юзя і ніби чує аромат синового тільця, що пахло молоком. Потім їй цілий день болить голова...
Сни мучили Юзьку, але вона переминала все те у собі. Бо кому розповіси? І так казали всі, що вона не мудра, а то й зовсім дурнуватою вважатимуть. Юзя сама собі сни тлумачила і сама мучилася ними. Часом сиділа у порожній хаті, понуривши голову, втупивши погляд невідомо куди - дослухалася, чи ніхто не залазить до неї. Здавалося, що хтось її переслідує, хоче забрати в неї гроші, обікрасти її. Але що там красти? Гроші в банку, а по хаті - сіра бідність. Ні телефона, ні телевізора. Хіба старий мамин килим на підлозі, що колись радував око візерунками, а тепер лежить, старий і блідий, як Юзька. То хто би на нього полакомив- ся? Але страх вечорами сковував усе тіло. Тряслася, ніби у пропасниці, поки засинала.
Вчора по спеці Юзька кропила жуки на бараболях - трохи поскидала була мітлою до відра, то трут- ки лишилося ще на один раз. Чи то спека, чи жаль до самої себе розпекли голову жінки. Знову сни! Знову ломота в душі. Нікого не хотіла бачити і чути. У грудях давило, ніби хтось зібрав серце в кулак... Помилася, схилила голову на подушку і дрімала. Чи спала?
