його:
- Де я? Що зі мною? - прошепотіла тихо, вдивляючись у незнайомого чоловіка в білому халаті.
- Все добре, не хвилюйтесь, - опанував себе Микола, хоч хвилювався більше за неї. - Ми разом, вже все гаразд, вірніше, буде гаразд.
193
Надія нічого не пам’ятала, тільки у вухах досі стояв скрегіт металу і зойк битого скла. Потім була темрява, і зараз оцей чоловік - доктор... Важким і довгим був шлях до усвідомлення, як залишилася живою. Думки поступово жвавішали, а зранене тіло
7 Осиний мед дикий
не рухалося. Коли нарешті в одній руці відновилася чутливість, жінка з вдячністю за добро спробувала втиснути у докторову широку долоню гроші. Микола сміявся:
- У своїх не беремо.
Надія теж була медиком. Бій за її життя ще тривав, але вже з невеликою перевагою на їхньому боці. Микола відчув, що дуже прив’язується до цієї жінки. Як юнак, біг у лікарню, сам робив масажі, поїв з ложечки, читав вірші і мріяв, щоб ці нерухомі руки колись погладили його по голові. А вона молилася і просила Бога, аби бодай сидіти могла. І таки сіла, правда, в інвалідний візок...
У своїй порожній квартирі Надя падала, втрачала свідомість і боролась зі собою за кожну п’ядь простору. За щастя мала торкатися знайомих речей, гладити свої барвисті подушки. Зі стін на неї дивились образи, вишиті її ще здоровими руками. А найбільшою мрією тепер було - взяти голку у свою скалічену руку з розтрощеним суглобом...
Зимове сонце черговий раз зазирало до її палати. Білі ліжка, зграбний ціпок - теперішній Надіїн помічник. Вона поволі плекала свої думки і раділа кожному дню, кожному слову чи телефонному дзвінку. А ще - чекала на свого доктора. У неї відросло каштанове волосся, і сині очі сторожко пасли двері.
Незчулася, як доктор Микола став біля її ліжка. Поцілував їй руку, а очі світилися тихим теплом.
Надія квапилася зі своєю радістю. Витягла з-під подушки красиву барвисту вишиту сорочку:
- Це вам... тобі... - виправила сама себе.
Микола стояв розгублений, здивований, освітлений. Це ж чудо - на сорочці узорами покладені сотні хрестиків болю, вдячності та любові. І це все йому?! Йому ще ніхто не дарував вишитої сорочки з таким пишним візерунком. Втішений,
