горб...
Того дня сонце ще було високо і після роботи Стася нашвидкуруч перекусила і попросила Наталю допомогти їй підгортати картоплю, бо геть вилягла.
Дочка з-під лоба подивилася на маму, перегорнула сторінку в книжці і буркнула:
- Бачиш, не маю часу? Як дочитаю - вийду.
- Але тоді вже смеркне!
- Не пропаде твоя картошка, можна це зробити і завтра!
Стася завжди відчувала до себе якусь упередженість дочки. Та ніколи не тулилася до неї, горнулася тыльки до батька, і він відповідав їй тим самим. Ці двоє завжди мали від неї секрети. В такі моменти їй було гірко і образливо. Все найкраще від батька перепадало Наталі, про Василька той наче й не пам’ятав, а про неї і поготів. Коли дочка переглядала сімейний альбом, то ті фотографії, на яких бачила маму красунею, викидала і закривала палітурку. Чому так? Жінка не могла дати на це відповіді.
- Наталко, то ти йдеш?
- Та чого ти пристала, як банний лист! І, по- перше, не Наталка я тобі, а Наташа, скільки тобі довбати! Йди собі до своїх Ганьок і Стефок, та й Наталкай! І чого ти нас сюди притащила, в цю диру?
Стася стояла, руки їй охляли і вона не могла вимовити ні слова. На крик вийшов Сергій і посміхався кривою усмішкою.
- Чого не поділили?
- Твоя наука, - тільки й вичавила Стася.
- А чого? Раз ребьонок не хоче, то чого його заставлять? Наташкой ти її раньше звала, а тут уже Наталя! Може, їй так не нравиться.
- Не подобається не тільки їй, а й тобі теж, і в цьому ти дуже постарався. Наталю, заспокойся, давай поговоримо, правда не на твоєму боці і ти ще дуже молода...
- А ти стара і вже не красавіца, і не качай свої права! Гроші батько на хату дав. Це його житло!
В кімнаті запала тривожна тиша.
- А я? Я що, спала чи сиділа, заломивши руки? Хто доглядав вас? Хто годував, ростив?
- Бідон молока могу тобі відкупить! - червоне доньчине лице клекотало він неприязні і зневаги.
