- Як рука ваша? - запитала Віра Романівна.
- Ще ниє, болить, важко ворушиться, і я не можу грати.
- Хто накладав вам гіпс? - строгі і водночас смішливі нотки чулися в голосі вчительки.
Люда відчула небезпеку, злегка напружилась, але вирішила не здаватись.
- У першій лікарні.
- Я питала хто, а не де?
- Та, Вітя... тобто лікар Віктор, - тремтливо відповіла. Людині очі шукали сховку, щоб не зустрітись з очима вчительки.
- А я вам вірила... - Віра Романівна сумно перебирала однією рукою клавіатуру фортепіано. Раптом бухнула спересердя кілька різних акордів і мовила: - Розказуйте!
Сльози текли по рожевому гарному обличчі дівчини. Сором закипав і рум’янив круглі щічки.
- Простіть мене, Віро Романівно. Я не виконала програми. Закохалася... Він медик. Віктор порадив накласти на руку гіпс, для певності, - хлипала. -
Я виправлюсь, я постараюсь усе зробити до сесії, не кажіть нікому.
Красива грива хвилястого волосся закривала половину лиця, і Люда її не відгортала, ніби відгороджуючи свій сором.
їй раптом стало легше, мовби вона скинула з себе тягар. Дівчина знала, що сесію складатиме разом зі своїми співучими подругами, які будуть труситися перед кожним екзаменом, а після того куплять у складчину, як казала Тамара, шмат ковбаси, баночку кільки, пляшку вина, закип’ятять трилітровий чайник і будуть сміятись, сміятись і згадувати всі свої витівки: шпаргалки, видумки і доброту своїх учителів, які теж колись були студентами, і тому по-людськи розуміли своїх бешкетних вихованців.
Зима щедро засипала снігом місто, парк, сквер... Сесія тривала.
Ганка відмочувала руки в мисці з теплою водою. Чорними рубцями пов’їдалася в них праця. Негнучкі загрубілі пальці були вкриті дрібними пошерхлими тріщинами. Вона потерла їх щіткою, потім помастила молодою сметаною, щоб зм’якли. Ой, як пекли, наче їх сіллю посипали! Але Ганка терпіла. Завтра мала їхати до Львова, до сестри, і збирала нехитрі гостинці: трохи квасолі, кукурудзяної муки, маку до куті, з десяток яєць - все, чим могла поділитися.
Вранішній Львів зустрів її дзенькотом трамваїв, рухом пішоходів. Відчинялися крамниці - оживало місто. Біля молочного магазину стояла велика жіноча черга. Танка й собі завернула туди.
