вчителя і знав багато красивих слів.
Писав їй вірші і довгі листи, а вона купалася в красивих римах і думала, що це правда, що все це для неї, і вірила. За той рік горе пронеслося над її домом чорною блискавкою. Поховала найрідніших і залишилася сама. Ні, не сама - у неї був її Остап. Хтось нашіптував, що вона, невчена сирота, не пара йому, але Данка вірила тільки Остапові і відмітала все почуте.
Одного дня, коли дощ уперто жебонів, що він надовго, а Данка сиділа й перебирала своє горе і щастя, листоноша приніс їй листа. Радісно, швидкими руками розкрила, пробігла очима і наштовхнулася на слова: «Не чекай на мене». Як дочитала до кінця, того не пам’ятає, але фраза «Не чекай на мене» ще довго билася об її гарячі скроні. Він більше не прийшов, не розділив її горе, не втішив...
їй пасувало чорне: Данка була висока, струнка, світловолоса, красива. Самотність виштовхала її
з хати, і на Великдень вона вийшла між люди. На зеленому моріжку біля церкви молодь у вишиванках водила гаївки. Данка трималася осторонь і відпочивала очима на цьому живому барвистому вінку:
«Не чекай на мене» - знову кольнув болючий спомин. На другому кінці гаївкового кола стояв він - Остап, і його дружина: панськувата, з лінивими очима, завита за останньою модою. Вона висіла на його руці і зверхньо дивилася на всіх, не вступаючи до гурту. Остап зіщулено відвертав погляд, стояв чужим серед своїх...
Минув час і Данка вийшла заміж, і ніхто її так не любив, як її Василь. Його любові вистачало на обох. Ніколи не згадувала, а може - не хотіла згадувати про своє перше кохання. Аж тут сьогодні з її донькою знову він - правда, син, його син. Данка обнімала Любку і плакала. Дочка мовчки слухала і гладила мамине плече.
- Добре, мамо, - сказала з сумом. - Я подумаю і все зважу, я не хочу пережити подібне, попри те, що люблю його, люблю, як і ти колись.
Схлипнула і заспокоїлася Данчина душа: вона розумна, її Любка.
За тиждень Данка отримала листа, написаного таким далеким і знайомим почерком: «Прости мене, Данко, - благав Остап. - Не переч моєму синові. Він по-справжньому любить твою доньку. Він кращий, ніж я... повір. І прости...»
