Осиний мед дикий

-  Перепрошую, за чим така черга?

-  Масло мають давати, - озвалася якась молодиця.

«О! То певно і я стану, і Стефці ще й масла візьму», - думала Танка, прилаштовуючи до стіни свої домашні пожитки. Розігнулася і стала в потилицю до черги. Ще не встигла освоїтися і вникнути в ситуацію, коли почула:

-  Женщина, вы чего там пристроились? Вы что, здешняя? - подала голос пані в капелюшку з рудими кучерями і яскраво нафарбованими губами. Вона була майже її ровесницею. Танка озирнулася.

-  То ви до мене кажете? - Ганчина хустка від руху піднялася дзьобом, темне волосся насунулося на чоло і вона нагадувала велику розгублену птаху. - Ви кажете - я не здєсняя? А ви - здєсняя? - криво посміхнулась. - Ви, певно, прийшли з визволителями, та й раптово стали здєсняя. Живете в гарних помешканнях, а наш нарід переселився до підвалів. Я тепер маю родину в Інті, в Казахстані, і тепер, певно, вже не здєсняя. То чи можна мені їсти масло, вірніше, чи маю на то право? - очі Ганки звузилися і закипіли болем.

Черга затихла. Руді кучері пані сховалися під капелюхом, вона мимоволі втягнула голову в строкате пальто. Танка провадила далі:

-  Я вас запрошую до нашого села, до колгозу. Може, візьмете собі пайку бурака... ми поділимося з вами. Ніхто вас гнати не буде, як ви мене, і ви скоро станете здєснєй. Навчитеся розпізнавати, де роги і де те місце, звідки росте хвіст.

-  Женщина, не хамите! Щас милицию позову! - пані свердлила Ганку злими очима, але почувалася не зовсім впевнено.

-  Ви мені будети читати науку про хамство?! Та воно прийшло разом з вами ще в 39-тім! Вона мене міліцією страшить? Я вже найбільші страхи перейшла у своєму житті, і міліцію також. Мі-лі-ці-я! - Танка не мала де подіти свої руки, вони в неї пекли і здавалося, що з кожної тріщинки от-от бризне кров, яка розбурхано гонила жилами. В її очах стояли сльози. Вона дивилася на свої спрацьовані руки, які орали, сіяли, косили, доїли, які не розгиналися, коли гладила по голівках доньок, для котрих вічно не вистачало часу і ласки, і шкодувала, що так довго вчора відмочувала та відмивала своїх помічниць. Нині скрутила б із тих чорних негнучких пальців круту дулю і всунула б під ніс тій намальованій москалисі, щоб знала, як ставити її в кут! Коли змахнула сльози, побачила, що люди приязно їй посміхаються.

-  Пані, ваша черга. Даємо тільки по півкіля!

-  Не переживайте, ви цілком тутешня і своя, наша!

М амина

Старий Марко опустив голову на затиснуту в руці скрипку і, здавалося, вдихав у неї силу. Розтріпане волосся, паволокою затягнуті очі, що повели його кудись невідомими чи, може, сходженими дорогами. Він не прислухався до човгання ніг танцюристів - допався до скрипки і ширяв з нею попід небесами.

Нарешті втомлена рука опустила смичок... Зграйка дівчат-старшокласниць, забившись у куток, із широко