розплющеними очима тамувала бажання вільно попливти в танці разом з усіма. Але вчителі відверто забороняли забави і танці, мотивуючи це тим, що їхній час іще не настав.
Марися стояла у гурті дівчат: висока, з ясними очима і вигнутими бровами. Одежина на ній вказувала на скромний достаток сім’ї. Але мамина жакетина лежала зграбно, а тітчина єдвабна рожева блузка гарно відтіняла свіже личко дівчини.
Коли Марко знову підняв смичок, щоб торкнутися чутливих струн, усі звернули увагу на хлопця, який зайшов до зали. Це був високий красень із сусіднього села, який наважився прийти сюди на танці. Гордо розглянувся довкола, розправив плечі й спинив погляд на наймолодших...
Марися не чула ніг, коли вивів її у танок. Вона вся затерпла і боялася збитися з ритму. Серце так бухало, ніби хотіло вискочити з-під маминого жакета. Не вийшло розмови у першому танці, і от Іван знову схиляє перед нею голову. Боже, що говорити, коли язик ніби дерев’яний і прилип до піднебіння? Єдине, що збагнула - він хоче провести її додому і буде чекати на вулиці. Ще не знаючи, чи хоче вона цього, Марися вискочила з клубу і побачила Івана, що стояв біля вантажівки. Мов у чаду, нічого не усвідомлюючи, сіла в машину - в голові шуміло, серце стрімко лопотіло. То чи був час, щоб запримітити вуйка Стефка, котрий за цим усім спостерігав...
Зупинившись за селом біля бурякового поля, Іван ніжно взяв Марисю за руки і мовчки розглядав.
- Ти гарна... Чия ти?
- Мамина, - посміліло всміхнулася. - Батька не маю, ще вчуся в школі.
- Мале яке, - ніби пошкодував, але рук не відпустив і мовчки дивився на неї. Вона опустила погляд, який хотів його розглядати. - Підеш за мене заміж? Та й будеш велика...
- Та я... Та ти що? Та мені ще в школу... - не встигла закінчити фразу, бо кабіну сколихнув гуркіт - хтось молотив по блясі чи кулаками, чи патиком. Перекошене мамине обличчя припало до скла:
- А шляк би тя трафив, бугаю! Ти куди повіз дівча несвідоме! Та я тобі повидряпую твої баньки балухаті! - мама кричала і шарпала до себе залізні двері машини.
Марися не пам’ятає, як вискочила з вантажівки, як з плачем бігла буряковим полем, падала, путалася в бурячинні. Сором пік обличчя і нагадував про мамин гнів. Удома дівча залізло в кущ бузку і не знало, що буде далі...
Коли Марися виплакалась і трохи заспокоїлася, то почула, що біля воріт зупинилася машина - стежкою до хати йшли Іван з мамою, рівно розмовляючи.
- Тітко, я б женився хоч зараз, вона мені дуже сподобалась, я ніколи її не скривджу.
- Ти не розумієш - мала вона ще, в школу ходить. Як має бути твоя, то дочекаєшся, не скиснеш! Ні тобі, ні їй волос не сивіє. Ану, відданице, виходь, де ти там?
