Десятки вивезених родин, сотні убитих, засланих і помордованих рішали у відносинах населення до наїздника і зовом крові кликали о пімсту. Були випадки, коли мешканці окремих сіл прямо провокувало до бойових виступів та помагало безпосередньо в акції. Таким чином кріпився моральний контакт підвідділу з населенням і давав першому впевнення правильності своїх починів.
*
З к-иром Даниленком-Кармелюком запізнаємося ми блище слідуючого дня в лісі при варті. Є це молодий, щойно 22- річний юнак, який одначе перебув вже багато в життю. Середнього, а радше низького росту, русявий, правильні ще хлопячі черти лиця і зоркі блакитні очі; енергійні рухи, металевий голос. Вдачею сангвінік. Природно ненавидить монотонности, це падає під увагу за першого погляду. Має відбуту дворічну службу у німецькій військовій формації і майже дворічку в У ПА. Прагне чинів.
По коротких формальностях звязаних з моїм приходом переходимо з командиром Даниленком до уз- гіднення своїх планів дальших дій. Він хоче - і то не гаючи часу - ліквідували всі колгоспи і “подсобні хазяйства” цілої Львівщини, а дальше безпосередньою акцією - ворожу адміністрацію та поліційно-енкаве- дівські чинники.
День 23.11.45. випав несподівано погідний. Була це неділя, Підвідділ ночував в лісі біля Р. Ранковий холод побудив братню та звів її вокруг ватри. Гомін, жарти.
Десь коло год. 10-ої долучив до нас місцевий кущ та районова боївка р. Співака. Це спричинилося до більш веселого настрою. Знакомимося з командиром Співаком. Він виявляється дружнім воякою. Атмосферу забарвлює один з його воякі др. Свист. І тут виринає думка переведення прилюдного виступу в поблизькому Зашкові.
Рішено.
Шумить діброва. Крізь верховіття буків пробираються холодні промені осіннього сонця і виводять на землі його химерні тіні. Сухо шелестить під ногами дубове листя. Денеде брязкне зброя. З шумом зривається крикливе гайвороння і обсідає чередами дальші верхи. Чується наближення чогось поважного, сумного. Осінь...
Нарешті ми на краю. Перед нами напроти дещо в долі місцевість, з якої вийшов Будівничий Нової України. Справа доноситься гул розбурханого ранком Львова, а наліво ген-ген в синяві видніють обриси родинних сторін...
Останні зарядження і підвідділ стрілецьким рядом попрямував в село. В ньому тихо. Тут і там біліють стіни мурованих будов. Гомінко проходить у святочнім громадка дівчат, а побачивши “башла- ків”, загадочно зникає між хатами. Несподівано з шумом проноситься тут же перед нами особовий поїзд Львів-Жовква і спиняється перед поблизьким будинком стації. Пасажири і сліжбовики цікаво позирають в наш бік. їх напевно дивує наш порядок маршу. Перші хати і колійовий тор. Лишаємося в кількох крайніх хатах на сніданок. Осточортілий большевицький уніформ перешкоджає у скорому переведенні сніданку: “Нема”, “не варено”. - Виходимо з тої ситуації при появі місцевого кущевого, з яким в міжчасі налагодився контакт. Через добру годину рушаємо до села. Большевиків не було, та тут же появляються підводи з узброєними червоноармійцями по два-три на кожній. Спиняємо першу. їдуть по солому до сусіднього села. Брак “наряду” стає причиною їхнього легітимування і роззброєння. Опираються, але несимпатичний вид наших кулеметників, що залягли, робить своє. Роззброєних беремо зі собою. Кажуть, що тут повинні бути два їхні старшини. І дійсно: може десятилітній хлопчина веде нас до хати, де вони розважаються самогоном. Вкоротці розпасаних приганяє їх ройовий Граб. Не надтогуманітарна поведінка нашого ройового, якого приймають вони за “бойца ОББ” викликає у них обурення, вони ж “офіцера, члени партії і рускіє”... Успокоюють їх мої майорські пагони. Чекають “объяснения дела”, бо “здесь же многа бандьоров”.
