Другий рій спрямовує прохожих, що збираються зі здивування, до школи, де має відбутися плянований виступ.
Простора шкільна саля переповнена. Більшість жінок і дівчат. З молодших мужчин нема нікого, видніє тільки кілька лисих голов що безупинно домагаються “скорше там, сьогодні ж неділя”.
І нарешті виступ. Трудно відразу наладнати контакт з публикою, хоч вона заскочена українською мовою. Характеристика наслідків війни і больше- вицької окупації переконує остаточно зібраних. У жінок виступають сльози. Кульмінаційний пункт і закінчення. Лунке “Слава” пробивається з десяток грудей. Зібрані встають. Несуться звуки Національного Гимну...
Відходимо. Ще лунають з вікон школи оклики, та нам спішиться: з напряму Львова підсувається панцирник. Задовго лаштувалися.
З полонених є невеликий відсоток українців. Вони усміхаються до нас, бо певні, що їм нічого не станеться. Зате метушаться москалі, але вдоволені видом повязаних старшин, яких держимо під окремим конвоєм. Короткий балак і “Разгарнулісь в нєбє” переконує їх, що і ми такі ж самі, как і ані; толька боремось за вольную жизнь. Решту доказує спирт.
Нам пора, та москалям не спішиться - пхаються лизатися до нас. Щойно команда др. Кармелюка відправляла їх в путь. Доспівуючи своєї катюші попленталися до села, а ми - своєю дорогою до нових пригод.
Подібні виступи ми проводили протягом усього грудня у таких селах. Бірки Домініканські, Бірки Янівські (3.12.45.), Потік (4.12.45.), Завадів (3.12.45), Мельники (9.12.45.), Рясна Руська (12.12.45.), Доро- шів (17.12.45) і інших, і всюди ті самі оклики, привіти, помахи рук; і всюди просьби перебути довше; заїхати до хат; і всюди усміхнені обличчя, а на очах сльози...
Вертаючи по сповненні певних бойових завдань, спинився наш підвідділ 12.12.45. в селі Рясна Руська, розположеного при шляху Львів-Янів-Яворів. Від селян ми дізналися, що там квартирує невеликий відділ червоноармійців, а також є колгосп. Запало рішення зліквідувати цю большевицьку економію. Плян виконання вправді був інший, змінило його 5 большевицьких авт, що над’їхали зі Львова. Вони, на лихо собі спинилися, а большевики, що їхали, зайшли до придорожної хати. Хата з большевиками попала в окружения. Просуваємося з командиром та кулеметником до хати. Спиняє нас їхня стійка. Переговорюємо. Виявляється, що з їх 11 з капітаном, ідуть до Янова. В узброєнні мають тільки пістолі. Стійковий лишається під опікою нашого вояка, а ми в трьох з командиром ідемо до капітана. В пригоді стають документи зліквідованого перед тим лейтенанта військ НКВД, а брак “командіров- ки” в наших подорожних - причиною їхнього роззброєння. Баранячою товпою переводимо їх до іншої хати. їм вияснюється, хто ми такі і залишається під охороною в хаті. Дивляться на нас як на марсі- ян. Решта підвідділу двома автомашинами прибуває до колгоспу. Червоноармійці з охорони колгоспу, не підозріваючи нічого, дають себе “построїть” і складають зброю. Спротив ставляє тільки голова, москаль, 12 разів нагороджений на фронті, большевик. Ту тут же платить за це своєю головою.
Над ранком п’ять навантажених підвод прямувало в ліси, а за ними зоріла пожежа спаленого колгоспу.
Довго не відпочивали. Квартируючи 17.12.45. в с. Р., не думали, що прийдеться того дня оглядати Львів. А довелося.
Задовго до першого снігу назрівав плян, що на випадок приходу зими, так треба буде примінити тактику дальших рейдів. Як це виглядало би практично-невідомо, але сідла і виряд готовився, а колгоспні жеребці погігікували в господарських
