стайнях. Та плянові цьому перешкодив звичайний випадок.
Квартируючи власне в “столиці Кармелюка” донесла стійка, що зі сторони Львова (12 км.) зближаються большевицькі авта. Заки брашка двигнулася - вісім новеньких дізлів зрівнялося з нашою квартирою. Завваживши нас, шофер першої машини спинив мотор, вийшов з кабіни і почав щось в нашу сторону кричати. Виявилося, що вони їдуть по дрова і не знають дороги, нас приняли за якусь боль- шевицьку частину та хочуть, щоби їх вивести. Для ближчої знайомости з ними перевіряємо машини і їхні документи. Переважно українці, партійних немає, узброєних лише кілька. Без більших церемоній передають нам в опіку свої новенькі фінки; ми за це кличемо їх на обід, що саме кінчив варитися. Наші партнери ніяково заходять в хату. Товарищі набирають сміливості, хоч і догадуються, хто ми такі. “Із гір Карпат” впевняє їх остаточно в тому, однак для доброго настрою не кажемо їм нічого офіціально, радимося тільки з командиром чи не краще було б для нашого паломництва замість верхівців, взяти автомашини — світ же цивілізується. - Рішення запало. До цього спричинилася добра воля к-ира Зруба і к-ира Чугуйстра, що в міжчасі прибули на цей базар. Вони, як і ми, хочуть переїхатися. Остаточне рішення дає к-ир Тиміш. - Шофери заводять мотори, навертають авта і за кілька хвилин наша колона посувається по маршруті Бірки-Брюховичі-Львів.
Першим іде командир Зруб. Він, на випадок контролі, буде справляти до другої машини Даниленка, а цей, у випадку большевицької впертості, має відрекомендуватися по-повстанчому. В нього зброя все на поготівлі. - Третім іде к-ир Чугайстир.
Йдемо. Шорохкоче під колосами сніг і з фільмовою швидкістю чергуються у вікні кабіни придорожні пейзажі. - Брюховичі. Ліниво споглядає на нас з під касарень їхній “караул”. Смішно і цікаво. Ще один пагорб і перед нами розгорнулася величава панорама Львова. Та тут же контрольний пункт. Машини на коротко зупиняються, але скоро беруть дальший курс. Не їхали - летіли, а перед очима виднів на фоні заходячого сонця могутній Юр, високий замок, вежа ратуші та з... червоною ганчіркою вверху. Попри машини пройшла колона червоноар- мійців, погейкуючи щось про свою Москву. Понурі лиця, мутні очі, такі ж, як у тих, що проходили туди кільканадцять місяців тому взад. Там тільки співали про іншу столицю.
Проїздимо вулицями Замартинівського, Річною, Оборонців Львова, Огородичою, Бойовою, Мартина, Зборовських, Нової різні на Збоїська. Всюди майно, бруд, знищення. - Скручуємо врешті наліво і перед очима видовжувається лента Жовківського гостинця. Нас випереджує і минають інші авта.
Ми тільки тільки уважаємо щоби хтось не порушив нашого порядку, не впхався в середину нашої колони.
Споглядаю позад себе. Поволі ховаються нижчі будови міста. Полискує тільки касадою іскор заходячого сонця копула катедри і чотирьохгранна вежа. Врешті і ті ховаються. Якось досадно. Бунчужний Рубай витягає хусточку, підносить її до носа і скрадаючись витирає набіглу до очей росу, а потім поправляє кулемета. Ще одна стрічна машина, кілька селянських підвод і рух починає рідшати, - вгаває і міський гомін. Відбивається луною симфонія фабричних гудків і цілими гамами перекликаються льокомотиви. - Ми вже за містом. Перед очима мерехтять огні села. Ще трохи і ми вже в ньому. Спиняємо машини коло якоїсь мурованої будови і висідаємо. Нас минають окремі з большевиками та це нам перешкоджає. Короткі зарядження і групками посуваємось дальше. Коло авт лишається тільки невелика застава. З рештою др. Кармелюк іде в гості на участок. Кілька глухих кулеметних черг внутрі будинку і оберемки крісів на авта. Участок зі стрибками і охороного колгоспу більше не існує, є ще один в сусідньому селі, але його доля теж рішена. - Ми знову в дорозі і знову в бою. Іскряться тільки у хлопців очі, а обмерзлі руки тиснуть гарячу зброю. Але що це, кого ведуть - раненого командира. “Нічого, так собі, тільки рука” і дальше: “Політвихов- ник, відповідає те за хлопців”. - Хвилинка минула у ваганню, а потім помста затиснула зуби. Нова атака. Гранати і клуби диму і полум’я з гнізда душегу- бів гасять гнів. Ціна сплачена, можна вертати.
Автами дальше не поїхали, не стало пального.
Партизанськими стежками спрямували. Гостинний
