Моравський.
Угодою було передбачено переселення на територію УРСР всіх українців, які проживали в Хелм- ському, Грубешівському, Томашівському, Любачів- ському, Ярославському, Перемишльському, Лесків- ському, Замостівському, Красноставському, Білго- райському, Влодавському повітах. Це стосувалося також інших районів Польщі, де були українці, які б побажали переселитися з території Польщі в Україну, а також евакуації в Польщу всіх поляків і євреїв, які перебували в польському громадянстві до 17 вересня 1939 p., мешкали в УРСР і які б виявили бажання переселитися на територію Польщі. В Угоді наголошувалося на тому, що евакуація є добровільною і тому примус не може бути застосований ні прямо, ні посередньо. Термін проведення евакуації встановлювався з 15 жовтня 1944 р. і до 1 лютого 1945 р. На вимогу однієї із сторін цей термін міг бути продовжений за взаємною згодою.
Виникає запитання: чому цю Угоду було підписано між Польщею і Україною, а не з Радянським Союзом? На думку Ю.Сливки, це дуже дивно: "Адже в інших подібних випадках Радянський Союз не доручав Україні підписувати аналогічні договори, зокрема у 1945 р. щодо Закарпатської України, який був підписаний урядами Чехословаччини та Радянського Союзу. Власне тут і була закладена міна, яка діє ще й нині. Цим договором імітувалося
усталення кордону між двома народами - українським і польським; при цьому Москва начебто залишалася осторонь. Крім того Радянський Союз резервував за собою можливість маневру: якщо б країни антигітлерівської коаліції виявилися занадто принциповими, то він мав би можливість сказати, що це ж не ми підписали договір, а Україна. Разом з тим Кремль фактично інспірував загострення польсько-українських взаємин і юридично не ніс відповідальність за розпалювання нової громадянської війни" (Депортації поляків та українців: кінець 1939 - початок 50-х років. До 50-річчя операції "Вісла". - Упорядник Юрій Сливка. - Львів, 1998. - С. 11).
З метою реалізації вказаної Угоди Раднарком УРСР і ЦК КП(б)У 19 вересня 1944 р. прийняли постанову про створення на території УРСР і Польщі відповідного апарату, а також про затвердження необхідної документації по оформленню населення, яке підлягало евакуації. Головним Уповноваженим Уряду УРСР у справах евакуації українського населення з Польщі в місті Любліні був М.Підгорний (з 1946 р. - М.Ромащенко), Головним Представником Уряду УРСР у справах евакуації польського населення з УРСР в місті Луцьку - О.Цоколь, Головним Уповноваженим Уряду ПР у справах евакуації польського населення з УРСР в місті Луцьку - В.Вольський і Головним Представником Уряду ПР у справах евакуації українського населення з Польщі в місті Любліні - К.Рогальський (з травня 1945 р. - Й.Беднаж). Були також затверджені заступники Головних Уповноважених і Головних Представників, районні уповноважені і районні представники та їх заступники.
Протягом жовтня були створені аппарат Головного Уповноваженого Уряду УРСР в місті Любліні і апарати 11 районних уповноважених на польській території (після остаточного визволення східних територій Польщі створили ще 4 апарати), апарат Головного Представника Уряду У PCP в місті Луцьку і апарати 18 районних представників на території УРСР (у квітні 1945 р. було створено ще один пункт районного представника в місті Чернівці).
Всі апарати формувалися відділом кадрів ЦК КП(б)У з числа відповідальних працівників наркоматів, центральних і обласних організацій та установ республіки. З 5 по 10 жовтня 1944 р. Головні Уповноважений і Представник Уряду УРСР, районні уповноважені і представники розпочали роботу на місцях. Заступниками керівників цих структур були затверджені працівники спецслужби.
Характерно, що з польського боку спостерігалася затримка в формуванні апарата Головного Уповноваженого ПКНВ та його районних уповноважених, а також у підготовці польських громадян до евакуації з території УРСР до Польщі. Цю затримку представники ПКНВ пояснювали тим, що польських громадян, які підлягали евакуації з території УРСР, не було куди приймати, оскільки значна частина території Польщі ще знаходилася під німецькою окупацією. Одначе наявні документи дають підставу деяким сучасним дослідникам вказувати на дещо інші мотиви такого зволікання. Це і відстоювання претензій на землі Західної України, сподівання на виникнення війни між Великобританією, США та Радянським Союзом, незадоволення поляків діяльністю ПКНВ.
