29 вересня 1944 р. М.Хрущов повідомляв Сталіну: "Поляки, особливо в місті Львові, головним чином інтелігенти, зв'язані з польським еміграційним урядом у Лондоні, розпускали чутки, що питання про кордони остаточно не вирішене і тому виїжджати не треба. Нам відомо, що польський еміграційний уряд у Лондоні дав директиву своїм організаціям у Львові та інших містах Західної України утриматися від евакуації, обіцяючи, що під час мирної конференції він доб'ється включення міста Львова та інших міст до складу Польської держави" (Цит. за: Депортації поляків та українців: кінець 1939 - початок 50-х років. До 50-річчя операції "Вісла". - С. 30).
У зв'язку з цим М.Хрущов пропонував проводити таку політику щодо поляків у західноукраїнському регіоні: "У всіх вищих і середніх школах користуватися підручниками і вести викладання лише українською і російською мовами. У Радянському Союзі для польських дітей організовано школи, в яких викладання ведеться польською мовою і за польськими програмами. Тобто виховання ведеться в дусі польської буржуазно-демократичної держави. Поляки ставили питання, про те, щоб такі школи організувати і в місті Львові. їм у цьому відмовили і запропонували у всіх українських і польських школах проводити заняття за програмами, затвердженими наркомом освіти УРСР. Ми також вважаємо необхідним відмінити рішення Ради народних комісарів УРСР "Про заборону мобілізації польського населення із західних областей за межі регіону на роботу в промисловість східних областей УРСР та інших республік Радянського Союзу". Треба залучати польське населення до виконання всіх обов'язків, які покладені на все інше населення Радянської України. Це значить, що ми будемо проводити мобілізацію польського населення, як чоловіків, так і жінок, що проживають у західних областях УРСР, у промисловість, на будівництво оборонних споруд і для участі в інших заходах нарівні з українським населенням" (Там само).
Заступник Головного Уповноваженого ПКНВ прибув до Луцька з апаратом кількістю 10 осіб лише 23 жовтня 1944 р. До 1 листопада того самого року з польського боку було сформований аппарат районного уповноваженого лише в Луцьку, а в міста Ковель, Рівне і Володимир-Волинський прибули лише районні уповноважені та їх заступники. На прохання Головного Уповноваженого ПКНВ ЦК КП(б)У надав йому допомогу по укомплектуванню всіх 18 районів західних областей України районними уповноваженими. Було також укомплектовано значну частину їх апаратів за рахунок громадян польської національності із західних областей УРСР.
Пізніше заступник Головного Представника Уряду УРСР полковник держбезпеки І.Гребченко у спецповідомленні за № 075 від 27 січня 1945 р. інформував секретаря ЦК КП(б)У Д.Коротченка про те, що більшість апаратів районних уповноважених Тимчасового Польського Уряду засмічена націоналістичним елементом, членами Армії Крайової (АК) та іншими ворожими радянській владі особами. Після проведення перевірки органами НКВД і НКГБ західних областей значна кількість поляків була звільнена з роботи і заарештована за антира- дянську діяльність.
На початку листопада 1944 р. перші транспорта з українським населенням прибули з Польщі до УРСР. Із запізненням, лише в грудні того самого року, прибули перші транспорта з польським населенням з території УРСР до Польщі. З наступом зими число бажаючих виїхати з обох сторін значно скоротилося. Основною причиною цього було те, що Люблінська угода не отримала масового схвалення ні з боку українського, ні з боку польського населення. Через це довелось неодноразово змінювати і відсувати терміни завершення переселенської акції, а, з кінця літа - початку осені 1945 р. перейти до застосування винятково примусових заходів щодо переселень. В середині 1945 р. під загрозу було поставлено цілу переселенську акцію: до 3 вересня 1945 р. з Польщі було виселено 22 123 українців, що складало менше ніж 50% осіб, призначених для переселення (Цит. за: Депортації поляків та українців: кінець 1939 - початок 50-х років. До 50-річчя операції "Вісла". - С. 19).
6 липня 1945 р. в Москві Уряд Радянського Союзу і Тимчасовий Уряд Національної Єдності (ТУ- НЄ) ПР підписали Угоду, якою передбачалася евакуація з території Польщі до СРСР українського, білоруського і російського населення, яке мешкало поза територією, охопленою діяльністю переселенських комісій, створених на підставі Угоди від 9 вересня 1944 р. У 1945 році постало питання і про переселення до Польщі, крім польського населення західних областей УРСР, тих колишніх польських громадян, які на підставі постанов Раднаркому СРСР від 5 квітня ill липня 1944 р. прибули на територію України із східних областей Росії.
