зацікавленість польського Уряду у прискоренні евакуації з огляду на необхідність освоєння земель, що за рішенням Потсдамської конференції відійшли від Німеччини до Польщі. Йдеться про так звані "земе одзискане" (повернуті землі), тобто про Південну Прусію та Сілезію.
Цілком по-іншому вплинуло підписання Договору про радянсько-польський державний кордон на характер опору переселенням з боку ОУН і УПА. Розпочате у вересні 1945 року польським Урядом загальне примусове виселення українців з території Польщі до УРСР Військом Польським призвело до активізації протидії. Ця протидія визріла не в один день і не за суб'єктивними бажаннями провідників ОУН чи УПА. Справа в тім, що шовіністично настроєні керівники тодішньої Польщі дозволили міліції, а також окремим озброєним групам цивільного польського населення "стимулювати" виїзд українського населення до СРСР. "На початку переселення до СРСР, - зауважував польський історик З.Ковалевський, - мали, до певної міри, добровільний характер. Виїжджали елементи малосвідомі ("москвофільські") і прокомуністичні. Однак незабаром українських селян почали змушувати до еміграції за допомогою страхітливого терору" (Цит. за: Кучер В. ОУН-УПА в боротьбі за незалежну Україну. - К., 1997. - С. 78). Саме ця ситуація вирішальним чином і вплинула на рішення керівників УПА взяти під захист українське населення.
Наприкінці березня 1945 р. Головний провід ОУН виділив Закерзоння в окремий організаційний край, провідником якого було призначено Я.Старуха ("Стяга"), заступником В.Галасу ("Орлана"), керівником Служби безпеки (СБ) П.Федоріва ("Дальнича"), а командиром УПА - М.Онишкевича ("Ореста"). Серед найбільш відомих керівників підрозділів УПА були Я.Коцьолка ("Крилач"), П.Миколенко ("Байда"), М.Дуда ("Громенко"), Р.Грубельський ("Бродич"),
Шишканець ("Бір"), В.Щигельський ("Бурлака"),
Стебельський ("Хрін").
УПА розгортала свою діяльність у Закерзон- ському краї в той момент, коли польська прокомуністична влада почала розправу із своїми політичними супротивниками, тобто антикомуністично і антимосковські налаштованими діячами і структурами. Зокрема, розпочалися переслідування діячів АК (що, зокрема, мало наслідком створення підпільної організації АК Воля і Незалежність, ВІН). Така ситуація надавала шанс для створення альянсу антикомуністичних польських і українських сил. У червні 1945 р. польське підпільне керівництво звернулось до ОУН на Закерзонні з листом, у якому зазначалося:"...Ми не будемо сьогодні розбиратися в тому, хто став винуватцем того, що ми опинилися у ворожих таборах... Сього дні про це треба забути... Ми закликаємо вас об'єднати і згуртувати ваші сили з нашими для спільної боротьби" (Цит. за: Киричук Ю. Нариси з історії українського національно-визвольного руху 40- 50-х років XX століття. - Львів, 2000. - С. 209).
Одначе, на перевеликий жаль, тоді не вдалося досягти повноцінної домовленості між двома антикомуністичними підпіллями. Таке порозуміння було досягнуто лише в низових структурах польського збройного підпілля і УПА на Підляшші, Ряшівщині, південно-східній Люблінщині. Одначе на найвищому рівні ці контакти не було закріплено, що й породжувало криваві ексцеси: польське і українське підпілля протистояли одне одному (Там само).
Дії УПА стимулювали жорстокість польської влади проти потенційних "націоналістів", до яких тепер легко було зараховувати мешканців фактично кожного українського села. В черговий раз (як це вже бувало в історії) розпочалося жорстоке польсько-українське протистояння.
Власне, про це протистояння і розповідають документи, вміщені у цьому виданні. Вони зберігаються у Центральному державному архіві Міністерства внутрішніх справ і Адміністрації РП (ЦА МВС і А РП) у Варшаві. За словами директора цього архову Є.Ту- хольського, значну їх частину було вилучено з архіву Мирослава Онишкевича (псевдо "Орест", "Богдан", "Олег", "Білий"), якого А.Кентій у своїй надзвичайно цінній публікації "Нарис боротьби ОУН-УПА в Україні (1946-1956 рр.)" чомусь називає М.Оришкеви- чем (Кентій A.B. Нарис боротьби ОУН-УПА в Україні (1946-1956 pp.). - K., 1999. - С. 50). Виданий зрадником, він був захоплений польською поліцією безпеки 2 березня 1948 року в селі Карчевіська Любінсько- го повіту
