Ось одна з численних ілюстрацій виконання цієї вимоги:"Дня 3 і 4 листопада 1945 р. вд відбув пропа- гандивні рейди до польсько-українських сіл: Сенько- ва і Войткова. В тих селах переведено збори серед польського населення, якому вияснено, що польське й українське населення повинні жити зі собою в годі, не слухати підшептів большевиків чи їх вислужників, яких в інтересі лежить польсько-українська боротьба та відізвано поляків, щоб ті ставали до боротьби зо спільним ворогом большевицькою Москвою. На зборах в обох селах було присутніх понад 100 осіб /мужчин і жінок/ по обличчях присутніх на одних і других зборах було видно зрозуміння справи та подив нашим стрілецтвом, яке було належно вбране та узб- роєне і культурно та чемно поводилося" (ЦА МВС і А РП, Варшава, справа х/8, т. V, арк. 396).
Польська влада також формулювала аргументи для виправдання своїх примусових дій при виселенні українців, а командування Війська Польського - привід для проведення репресій проти цивільного населення, підозрюваного у підтримці УПА. Ось, наприклад, лист Міністерства праці і соціального забезпечення до Е.Осубки-Моравського від 7 листопада 1945 р.: "Згідно з отриманою письмово інформацією з Перемишльського, Бжозовського і Ярославського повітів на 29 жовтня ц. р. там було спалено бандерівцями 42 села. Це переважно громади, з яких українське населення було виселено, але є також і польські села, спалені з помсти, населення яких у кількості 36.000 чоловік живе у нужді без даху над головою. Пожежі охопили села, які розташовані зразу відразу за ме- жою м. Перемишля.
Доводячи вищезгадане до відома Громадянина Прем'єра, дозволяю собі запропонувати організацію відплатної операції з метою покращення безпеки людей і державного майна (діючі в Жешівському воєводстві 3 дивізії Польського війська - це сила, якої не вистачає), а також виділити відповідні кредити (в сумі щонайменше 15 мільйонів злотих у розпорядження Жешувського воєводи) з метою допомоги погорільцям" (ЦА МВС і А РП, Варшава, спр. 301, арк. 247).
Проте всі заходи польських і радянських каральних органів та регулярного війська, спрямовані на боротьбу з УПА, не дали в 1945-1946 роках бажаних наслідків. Розбиті по кілька разів сотні відновлювалися знову, знаходячи допомогу і підтримку в селах у мешканців, які симпатизували УПА.
Як зауважує польський історик Р.Дрозд, "залучення війська до переселенської акції не забезпечило повної депортації всіх українців. Приблизні дані свідчать, що в кінці 1946 р. південно-східні території Польщі населювало біля 200 тис. осіб української національності. Для влади це означало, що українська проблема не була остаточно вирішена"(Депор- тації поляків та українців: кінець 1939 - початок 50-х років. До 50-річчя операції "Вісла". - С. 19).
Таке "остаточне" розвязання, тобто остаточне виселення українців (160 тисяч осіб), було досягнуте у ході акції "Вісла", що розпочалася 28 квітня 1947 р. і частину документів про яку також вміщено у цьому виданні. Не дивлячись на те, що існує чимало публікацій про цю акцію, чимало важливих деталей, пов'язаних з нею, дотепер потребують уваги дослідників. Наприклад, співробітник Інституту історії Польської академії наук Р.Тожецький стверджує, що рішення про проведення операції "Вісла" було ухвалено у Москві в лютому 1947 р., а план її підготував, за дорученням Л.Берія і Г.Маленкова, нарком внутрішніх справ УРСР С.Савченко. Вже після цього, у березні 1947 р., відповідне рішення ухвалило Політ- бюро ЦК ППР, а по тому, 12 квітня, - Комітет громадської безпеки ПР (Torzecki R. Wisla zaczela sie w Moskwie // Gazeta Wyborcza. - 1997. - 20 maja). Ha жаль, цей автор не наводить жодного документального підтвердження на користь власної версії про "московські корені" операції "Вісла". Однак якщо прийняти цю версію, то вона внесе суттєві корективи у попередні уявлення про безпосередні причини антиукраїнської активності польської влади. Наприклад, це означає, що вбивство вояками УПА 28 березня 1947 р. заступника міністра національної оборони Польщі генерала К.Сверчевського зовсім не мало такого фатального значення для розгортання операції "Вісла", як це вважалося раніше. Ба більше, нині побутує думка, що певні кола польської влади самі посприяли тому, щоб інформація про маршрут пересування генерала, який дискредитував себе своєю поведінкою і якого свідомо вирішили принести в жертву, стала відома упівцям. Останні лише вміло скористалися наданими їм відомостями. Отже, ще чимало належить зробити для всебічного з’ясування причин операції "Вісла".
Ось як в одному із службових польських документів описувалась ситуація на тій території, де розгортала свою діяльність
