Вроцлавського воєводства, засуджений і страчений 6 липня 1950 року у Варшаві (Повстанські могили. Пропам'ятна книга впавших на полі слави вояків Української Повстанської Армії - Захід VI Воєнної Округи "Сян". Зібрав і до друку підготував Є.Місило. - Варшава - Торонто, 1995. - Т. 1. - С. 13). У 1945-1947 роках М.Онишкевич був командиром За- керзонської Воєнної округи (ВО) 6 "Сян", а відтак у його штабі накопичилось чимало важливої інформації про дії і побут підрозділів УПА. Це - оперативні, розвідні, організаційні звіти (в тому числі звіти про діяльність референтури Служби безпеки), листування, інструкції, надзвичайні повідомлення, звернення тощо. Саме ці документи були залучено до слідчої справи М.Онишкевича. На багатьох з них (на початку або наприкінці тексту) стоїть його автограф :"7па- Іегіопо \у тоіт агсЬілушп, Опу82кіе\?І2С Міго8Іа \у" або "'^паїегіопо и тпіе, Опу82кіе\?І2С Мігозіалу" (Тобто "Знайдено у моєму архіві", "Знайдено у мене"). Ці документи дають конкретне уявлення про реальну політичну ситуацію в Закерзонні, про жорстоке військове протистояння, про тотальне повсякденне насильство, яким визначалося життя людей в цих теренах. Серед цих матеріалів є також документи, що стосуються також інших регіонів, діяльності У ПА. Деякі з них я вважав за потрібне включити до цього видання.
УПА, вважаючи територію Лемківщини, Надсян- ня, Холмщини та Підляшшя, що залишилась в кордонах польської держави, споконвічною українською етнічною територією, виступала на захист прав і життя, місцевого автохтонного українського населення. Насамперед, її загони почали знищувати переселенські комісії, польських військових, а також спалювати села, з яких було виселено українців і в які заселили поляків (в документах УПА такі села названо "по- українськими").
Польська офіційна влада, підтримувана з Москви, займала, зрозуміло, цілком протилежну позицію, вважаючи власні насильницькі цілком логічними проти "бандитських" дій УПА і при тому виходячи з перспективи остаточного розв'язання "українського питання" в Польщі. До речі, у документах ми знаходимо надто часте вживання обидвами сторонами терміну "бандити": поляки пишуть про український "бандитизм" і "тероризм", а українці - про польський. Так само обидві сторони часто вживають поняття "від- платана акція”. Не думаю, що варто надавати цим термінам якогось однобічно сакрального значення, адже обидві ворогуючі сили (на війні, як на війні) вдавалися до антигуманних методів. У зв'язку з цим Ю.Киричук цілком слушно зауважує:"Надзвичайно важко оцінити, якою мірою українсько-польська боротьба періоду війни вплинула на зростання крайніх українофобських поглядів серед польського громадянства і полонофобських ідей серед української суспільності, послужила своєрідною моральною індульгенцією для тих політиків, котрі проводили переселенську кампанію українців із Закерзонського краю. Але варто погодитись із тим, що Москва і Варшава могли аргументувати перед Заходом акцію депортації як прояв гуманізма і бажання припинити українсько-польські міжусобиці. Хоча, безумовно, причини переселення значно глибші. Переселення з Польщі українців ліквідувало для Москви небезпеку появи для неї за межами СРСР нового українського "П'ємонту". В свою чергу виселення українців означало для польських комуністів можливість знайти місток єднання між ними та неприхильно налаштованими до них широкими колами польської громадськості" (Киричук Ю. Нариси з історії українського національно-визвольного руху 40-50-х років XX століття. - С. 21°).
Надруковані далі документи ілюструють, як саме діяла УПА і як її провідники мотивували свої дії. Так, наприклад, в одному з оперативних звітів читаємо: "Дня 27 жовтня 1945 р. вд виконав акції палення бувш. українських сіл за Сяном - Вапівці і Коритни- ки, населення яких під примусом бандитського польського терору було змушене ще на весну 1945 р. виїхати до УССР, а на місце українців наслано вже польських репатріянтів з УССР. Палення відбувалося в цей спосіб: тих поляків, які не ставили опору, випрошувано в чемний спосіб, пояснюючи їм причину палення, в деяких випадках стрільці самі допомагали при виношуванні господарського реманенту. Слід відмітити, що польське населення ставилося до цих акцій з повним зрозумінням і вповні їх одобрювало. Рідкими бували випадки, щоб поляки ставили збройний спротив. В таких випадках опір цей ліквідовано при допомозі зброї" (Центральний державний архів Міністерства внутрішніх справ і Адміністрації РП, далі - ЦА МВС і А РП, Варшава, справа х/8, т. V, арк. 395).
Звертає на себе увагу також те, що ОУН і УПА, як правило, вели не лише каральну, а й цілком конкретно спрямовану пропагандистську політику. Як вимагала одна з інструкцій ОУН, слід "карати, але завжди з обов'язковим політично- пропагандистським роз'ясненням" (ЦА МВС і А РП, Варшава, справа х/32, арк. 4).
