20 вересня 1945 р. на нараді у Києві представники Уряду УРСР в особі Голови Раднаркому УРСР М.Хрущова, наркома закордонних справ УРСР Д.Мануїльського і представники Польського Уряду Національної Єдності в особі віце-президента Крайової Ради Народової С.Грабського, віце-міністра Ю.Бермана і віце-міністра В.Вольського підписали Протокол, який доповнив Угоду від 9 вересня 1944 p., зокрема, в питанні щодо продовження терміну переселень. Відповідно до Протоколу, термін реєстрації польських громадян на переселення з території УРСР і українського населення з Польщі продовжувався до 31 грудня 1945 р. Крім того, в Протоколі йшлося про призупинення переселень із Львова в грудні 1945 p., січні і лютому 1946 p., щоб особи, які зареєструвалися до 31 грудня 1945 p., мали право виїхати навесні 1946 р. Термін завершення переселень не було встановлено.
14 грудня 1945 р. у Варшаві представники урядів УРСР і ПР підписали черговий Додатковий протокол до Угоди від 9 вересня 1944 p., яким термін реєстрації осіб продовжувався до 15 січня 1946 p., а термін переселення осіб, які підпадали під дію цієї Угоди продовжувався до 15 червня 1946 р. За уповноваженням Уряду УРСР Додатковий протокол підписав заступник Голови Раднаркома УРСР М.Бажан, за Уряд ПР - Е.Осубка-Моравський.
Нарешті, 6 травня 1947 р. у Варшаві було підписано Підсумковий протокол до Угоди від 9 вересня 1944 p., в якому українська і польська сторони із задоволенням стверджували, що переселення польських громадян з території УРСР до Польщі й українського населення з території Польщі до УРСР відбувалось і було завершено в атомосфері взємного розуміння і згоди. За уповноваженням Уряду ПР протокол підписав віце-прем'єр Уряду ПР А.Ко- жицький, за уповноваженням Уряду УРСР - заступник Голови Ради Міністрів УРСР В.Старченко.
7 травня 1947 р. з'явилось офіційне повідомлення урядів ПР і УРСР про закінчення переселення. В цьому повідомленні, зокрема, зазначалося:"Нині, коли евакуаційні роботи закінчено, обидва уряди вважають, що здійснена евакуація польських громадян з УРСР і українського населення з Польщі є для обох сторін важливим чинником, який служитиме справі подальшого зміцнення приязні, взаємного розуміння і співпраці між нашими братніми народами" (Акція "Вісла". Документи. Впорядкування і редакція Євгена Місила. - Львів - Нью-Йорк, 1997. - С. 250-251).
Зрозуміло, це була офіціозна риторика. Якою мірою здійснена акція насправді служила справі зміцнення приязні, взаємного розуміння і співпраці між українцями і поляками, свідчить реакція на переселення українського і польського антикомуністичного підпілля. Йдеться про Організацію Українських Націоналістів і Українську Повстанську Армію (ОУН і У ПА), а також про дії Армії Крайової (АК), Народових Сил Збройних (НСЗ), організації Воля і Незалежність (ВІН), Національного Військового Об'єднання (НВО). Обидва збройні антикомуністичні підпілля діяли як на території УРСР, так і на території Польщі. Різниця полягала лише в тому, що на українській території більший опір переселенській акції чинили польські військові організації, а на польській території - УПА, оричому опір останньої був тривалішим.
Спротив поляків переселенню протягом кінця 1944 - першої половини 1945 р., як вже зазначалось, був викликаний, зокрема, небажанням залишати давно обжиті території і надією на можливе входження західноукраїнських земель до складу Польщі за рішенням післявоєнної міжнародної конференції. Спочатку в питанні необхідності відтягування термінів переселення польського населення з УРСР діячі місцевого підпілля АК були однієї думки з представниками люблінського Уряду, на яких покладалося завдання по здійсненню цього переселення. Опір евакуації був викликаний також методами примусу, що застосовували органи НКВД і НКГБ для забезпечення виїзду поляків із західних областей УРСР до Польщі.
Після підписання Договору між Радянським Союзом і ПР про радянсько-польський державний кордон від 16 серпня 1945 р., а також посилення в зв'язку з цим заходів сталінського режиму щодо переселень, опір з боку польського збройного підпілля згасає. До кінця 1945 р. підпільні структури АК в Західній Україні фактично припинили існування, хоча, як засвідчують документи, арешти діячів польського підпілля тривали ще і в 1946 р.
Важливим чинником у проведенні переселення польського населення з території УРСР на завершальному етапі була
