треба голосити на міліцію про те, що в нього ква- терувала наша боївка, мимо всяких переконувань він заявив, що донесе на міліцію, бо на його думку так повинно бути. А сказавши йому те, що на випадок доносу буде покараний, він відповів “все одно, а я таки мушу зголосити”/.
Загально населення не прикладай ваги нашому рухові. Не вірять в успіхи нашої праці і тим самим байдужо відносяться до нас. Сучасний стан бере за такій, що не дається змінити і тому заздалегідь годиться з усіма прикрими фактами та спокійно зносить всі тягарі зпричинені обставинами.
Пропагандою не дається тут нічого зробити, бо населення не цікавиться ні книжкою ні газетою, а слухати любить. Великим тягарем для населення є здача контингенту, який у цьому терені перевищує дану норму контингенту, не узагальнюючи того, що земля тут не урожайна і великі простори не засіяні. Урядово було загрожено, щоби здати контингент і тим способом вдержатися на своїх господарствах, купувати збіжжя на торзі і здавали, бо їхнього їм не вистарчало. Це саме трапляється при здачі контингенту м’яса. Все те разом витворює таку важку атмосферу, а головно для нашого селянства, що чується щораз то більше голосів: “Нема ради, треба виїздити”. Велика частина населення здецидована виїхати хоч би зараз, здержують його лише несприятливі до цього умовини /холод, недостача одягу і взуття/. Хоч загально серед населення нема бажання покидати своїх, “хижі” та виїздити кудись в невідоме, однак нема також рішучої постанови - не їхати, а тому дещо сильніший натиск зі сторони влади може дуже легко примусити населення до виїзду. Польські адміністративні чинники вдають, що ніколи не мають заміру зле відноситися до місцевого українського населення, але різко підчеркують різницю між “русінамі” і українцям, цих останніх називають бандерівцями та отверто заявляють, що всі вони мусять виїхати до “раю”. Один поляк з Горлиць висловився слідуюче: “В Польщі можуть залишитися лише чесні лемки і руснаки, що є лояльними у відношенні до поль. влади і не мають нічого спільного з українцями”.
Міліція дуже часто їздить по селах і переводить ревізії у підозрілих українців, і всіх майже найменше підозрених з місця арештує. Під пильним наглядом міліції знаходиться вся наша інтелігенція, яка ще тут залишилась. З інтелігентів можна тут стрінути священика і учителя /в Криниччині 2 священників, в Горличчині 6 і кілька учителів, в Криниччині учителі не мають права навчати/. Самі міліціянти почуваються в Криниччині дуже безпечно. У двох, а найбільше в трьох їздять по селах там і заночовують, патрулюють по полях і менших лісках, а вже зовсім під контролем держать усі шляхи і стежки. Підчас ревізії обходяться безлично, забирають приватні речі закидаючи власникові їх неправне походження, або змушують власника до відступлення їх. На кожній станиці МО є двох агентів УВП, під наглядом яких веде свою роботу міліція. Агенти ті дуже часто
мешкають на окремих квартирах десь недалеко станиці МО. Стан міліціянтів по станицях вагається від 6-10 осіб.
Облави за нашими частинами чи відділами АК робить виключно УБП і МО, війська до цього вживають дуже мало. Останнім часом після появи на цих теренах нашої боївки стягнено війська до таких: Крампна - 20 чол., Ропа -50 чол. ВП відноситься до населення поки що можливо. Більші військові відділи стаціонують у Санчі і Яслі. /Окремий залучник/.
Польське населення рівнож не ласкавим оком дивиться на місцевих українців і ради, щоб українці чим скорше покинули ті села і вибрадися до “раю”, з того бо залишаться їм гарні хати, яких так бракує місцевим полякам. Багато опустілих українських хат зайняли вже поляки - місцеві і репатріянти а Галичини.
В терені діють невеликі боївки АК, які в своїй роботі обмежуються до реквізиції одягу, худоби і різних харчових припасів, польське населення у великій мірі симпатизує з рухом АК, того, що акісти мають за собою ряд нечесних потягнень /грабунки, розбої/. Більшу свою діяльність проявляють відділи АК, аж за Санчем в околицях Риманової і Нового Торгу. Польський уряд видав відозву до населення тих околиць /головно гуралів/, яких у відділах АК є переважаюча скількість, в ній то говориться, що хто добровільно перейде з підпілля в легальщину, цей оде ржить великий земельний наділ на теренах, залишених українцями. Однак дуже мало є випадків переходу на легальне проживання.
