Оксамитовий перевертень

— Бувай здоровий, — озвалася Тома, збираючись завершити й цю розмову також, і вже хотіла зачинити двері, та Модест раптом випалив:

— Якщо я вірно зрозумів, у вас зараз «вікно», так? То прийміть мене, дуже вас прошу! Я заплачу, скільки треба, ще й докину трохи, тільки позбавте мене від цих дуреп. Від обох!

Тамарі стало трохи цікаво.

— Яким чином?

— Яким завгодно, але з гарантією. А найкраща гарантія — то, гм, смерть, — додав він, притишивши голос.

Тепер для повноти картини бракує тільки Олі, яка прийде сюди замовляти смерть Єлизавети, з грошима, зекономленими на шкільних обідах.

— Це як пити дати. Позбавлю-но я світ від одного дурня. Від тебе.

Модест пополотнів — для чоловіка, який «у це не вірить», він був, як сказала б Рита, надто емоційним.

Цікаво, чому пригадалася саме Рита? І де вона поділася? Не з’являється цілу вічність, автовідповідач від мого голосу сам по собі з розетки висмикується...

— Ви мене неправильно зрозуміли.

Аякже. Тамара фиркнула. Зазвичай вона клієнтам не грубіянила і вислуховувала найдивніші прохання з олімпійським спокоєм, а якщо і відмовляла комусь, то робила це стримано і ввічливо, інколи навіть вигадуючи вагомі, пристойні причини — коли не могла оприлюднити причини справжні. Власне, робота давно навчила Тому нічому особливо не дивуватися — ані людській природі, ані тому, що через одного до неї приходять з проханням звести когось зі світу, ані тому, що обурюватися і читати нотації таким візитерам — тільки час та сили марнувати. Однак з кожного правила бувають винятки, та й цей Модест — не її клієнт. І ніколи ним не буде. Кишка тонка. Можна гаркнути, або краще єхидно підколупнути — він це заслужив.

— Чоловіче, — сказала Тома ретельно дібраним голосом, найнуднішим з усіх, які тільки водилися в її арсеналі, — у цьому житті так чи інакше кожен отримує те, на що заслуговує. Ти сам створив цю ситуацію, а тепер вдаєш із себе Олександра Македонського біля гордієвого вузла і вимахуєш віртуальним мечем, бо справжнього зроду-віку не мав і не матимеш. Так-от, кажу я тобі, якщо ти не викинеш зі своєї порожньої голови єдину і вкрай неправильну думку про вбивство, я зроблю так, що ти блюватимеш власними кишками, аж доки не здохнеш. Кінець фільму.

І цього разу їй таки вдалося ефектно зачинити двері. Задоволена собою, Тамара повернулася до дзеркала, щоби поправити зачіску, і, охнувши, завмерла від несподіванки.

Накотило.

Вона володіла даром передбачення, проте таких яскравих видінь у неї раніше не було — класичних видінь, які звичайно ніяк не стосуються відьомства і являють собою дивний жарт Провидіння — не дарма ж ці слова мають спільний корінь. Режисер-постановник світового трагіфарсу дійсно мудрий і жорстокий, та інколи він забавляється — піднімає завісу над