Паризьке кохання

Коваль, — назвалася дівчина. — Даріна? — Що ж, ваша українська аж ніяк не краща за мою англійську. Кличте мене Дорі, — і Дарина також торкнулася свого бюсту. — Дорі, о’кей? — Радий познайомитися, Дорі. — Я не знаю, де мій готель, — далі намагалася пояснити щось Дарина ламаючи язика на англійській мові. Марк ще раз запитально подивився на Дарину: — Як називається готель? На щастя, це Дарина зрозуміла, тому максимально чітко повторила: — «Аботель Кроун Етуаль». Чоловік якийсь час подумав, а потім, наче прийнявши якесь рішення промовив: — О’кей! — і галантно підставив дівчині зігнуту в лікті руку. Дарина буквально якусь мить вагалася, а потім трохи з острахом сперлася на неї з елегантністю, яка подивувала її саму. Вони рушили нічним Парижем. — Ви з Росії, — запитав її Марк. — Ні, з України, — чемно відповіла Даруся, а потім, думаючи, що Марк можливо знає російську, додала: російську я також знаю. Марк ввічливо посміхнувся й розвів руками. Він спробував продовжити їхню розмову англійською: — Україна, Київ? — Yes, yes, — радісно захитала головою Дарина, радіючи, що її розуміють. Марк бачачи радість чарівної іноземки, посміхнувся й собі. Дарина помітила, яка у нього гарна посмішка. — Сполучені Штати, Денвер, — показав рукою на себе чоловік. Вони йшли якимись крихітними, вузенькими вуличками нічного Парижа. Було зовсім не страшно. Щось справжнє ховалося у цьому чоловікові з ім’ям, таким схожим на українське Марко. Щось надійне. Якась певність і щирість, від якої не може йти жодної небезпеки. Несподівано Марк зупинився. Вони стояли біля затишної паризької кав’ярні: — Кави? — запитально поглянув він на Марк на Дарину. — О’кей, — погодилася вона, а про себе подумала: а чому б і ні? Пили каву з білих горняток і спілкувалися практично одними жестами. Дарка показала три пальці й промовила: — Я маю три дні в Парижі. Марк натомість показав чотири пальці й весело сказав: — Я маю чотири дні в Парижі. — Потім показав: сьогодні другий день. Дарина зрозуміла й собі показала на перший палець, додаючи словами: — Сьогодні мій перший день. Цей кумедний спосіб розмови їх дуже веселив. Несподівано у кав’ярні заграла жива музика. Марк елегантним жестом запросив Дарину до танцю. Вона скинула свою чорну кофтину і з’явилася у всій своїй красі. У неперевершеній «Марі-Ортанс». Марк танцював дуже гарно. Дарина дещо гірше. Але як справжній кавалер, він вів її у танці, і тому усі присутні зачаровано спостерігали за цією красивою парою. Під чарівні звуки музики у плавному леті поруч з чарівним незнайомцем, Дарина цілковито забула про Ігоря і ту образу, яку заподіяв їй колишній коханий. Вона правда розуміла, що це дещо божевілля, отак безпечно проводити час з іноземцем, у незнайомому місті, у чужій країні… Проте внутрішній голос підказував їй, що цьому чоловікові можна довіритися… А чи не те саме ти говорила про Ігоря? — іронічно запитав внутрішній голос. Той теж здавався тобі надійним і безпечним. Я все про нього знаю, — насварила Даруся свою підсвідомість. — А за Марка, на відміну від Ігоря, я заміж не збираюся. І не зустрічаюся з ним, і не сплю. Просто він веде мене додому… тобто до готелю. Нарешті вони продовжили свою подорож до Дарчиного готелю. Марк щось їй говорив, кумедно махаючи руками. Знаючи напевне, що супутниця його не розуміє, він усе ж таки намагався розважити її. Це трохи дивувало Дарину, адже Марк справляв враження людини, для якої кожна хвилина на вагу золота. Ділова людина у Парижі. Що він тут робить, сам? Хоча… а чому вона так вирішила, що сам? Може, його дружина відсипається у номері після перельоту, а він вийшов подихати свіжим повітрям? Даруся обережно опустила очі, але жодних обручок на його пальцях не помітила. І їй сподобалися руки Марка. Сильні та витончені. Руки піаніста або хірурга. Цікаво, хто він за фахом? От у Ігоря… — Годі вже! — чітко і голосно наказала сама собі дівчина. Пан Вінтерз усміхнувся. Він, мабуть, вирішив, що Дарина щось йому відповіла. У цей момент з-за повороту вигулькнув її готель. Дарка відчула гострий жаль, коли побачила його. Це означало, що їм пора прощатися. Вони зупинились у холі готелю: — Дуже дякую, — щиро посміхаючись Маркові, мовила Дарина. — Ви дуже добрі, — додала вона, на знаючи інших слів англійською. — Які ваші плани на завтра? — несподівано запитав Марк. Дарина не зовсім зрозуміла про що він говорить. Відомим було лише слово завтра. Але спробувала відповісти: — Париж, вулиці, театр… Тоді Марк підійшов до реклами кави, вказав Дарині на горнятко і сказав: — Сніданок, — це слово він доповнив жестом наче підносить до рота виделку, а потім п’є каву. Дарина, здається, зрозуміла про що йдеться. — О’кей. Марк знову підійшов до Дарини і показав їй пальцем на свій ручний годинник. Палець вказував на десяту годину: — Тут, — показав він наступним жестом. — Добре, — сказала Дарина, а потім швидко поправилася: о’кей. Марк уважно подивився на неї, а потім ламаною українською мовою спробував повторити: — Добре. Дарина була надзвичайно зворушена такою уважністю співрозмовника. А коли він на прощання ще й поцілував їй руку, вона мало не втратила дар мови. За всі три роки зустрічання з Ігорем, він жодного разу не поцілував їй руки. 6