— Зайди до хати, старий,— сказав Річардс.
Чоловік пішов.
Річардс упхався в будку, важко сапаючи, вкинув п’ятдесят центів до автомата. Тримаючи пістолета й трубку в одній руці, набрав «0»:
— Який це комутатор, операторе?
— Місто Рокленд, сер.
— З’єднайте мене з вашими «Теленовинами», будь ласка.
— Ви можете набрати самі, сер. Номер…
— Наберіть ви.
— Ви бажаєте…
— Набирайте!
— Гаразд, сер,— промовив незворушний голос.
У Річардса в вусі заклацало й затріщало. Кров на сорочці потемніла й набрала брудно-пурпурового кольору. Він одвів погляд. Так почувався краще.
— Роклендські «Новини»,— пролунало в трубці. — Таблоїд БТБ номер шістдесят дев’ять сорок три.
— З вами говорить Бен Річардс.
Запала довга мовчанка. Потім почулося:
— Слухай, придурку, всі ми любимо пожартувати, але ця історія затяглась, і людям уже не до…
— Заткни пельку. Щонайбільше через десять хвилин ти матимеш підтвердження моїх слів. А якщо ви підтримуєте • з поліцією радіозв’язок, то можеш запитати хоч зараз.
— Я… одну хвилинку…
Стукнула покладена трубка, почулося далеке завивання. Коли трубку знову взяли, голос був твердий, діловий, хоча й трохи збуджений.
— Де ви там, чоловіче? Половина поліції східного Мену щойно проїхала через Рокленд… приблизно о тринадцятій десять.
Річардс витяг шию й подивився на вивіску над крамницею.
— Це місце на околиці. Тут є крамниця Джілла, а поряд — повітрянозаправна станція на шосе номер один. Знаєш, де
