— А до шістнадцятої стоянки?
— Наполовину ближче.
— Добре. Це добре. Атож. — Він відчував, що мимохіть кусає губи, й намагався не робити цього. Голова тріщала, всі м’язи боліли від надміру адреналіну. — їдьмо далі. До в’їзду на шістнадцяту стоянку. Потім зупиняємось.
— А там що?
Він усміхнувся скупою, сумною усмішкою.
— Там буде останній рубіж Бена Річардса.
36 проти 100…
Не встигли вони зупинитися перед в’їздом на стоянку, як одразу ж загримів гучномовець:
— Не зупинятись! Повітряна поліція чекає на вас у приміщенні. Згідно з домовленістю.
Тепер уже Річардс підніс до вуст гучномовця:
— Дайте десять хвилин. Мені треба подумати.
Знову тиша.
— Невже ви не розумієте, що підштовхуєте їх на крайній крок? — спитала жінка на диво стриманим голосом.
Він захихотів якимсь чудним здавленим смішком, що нагадував сичання пари з чайника.
— Вони знають, що я збираюся пошити їх у дурні. Тільки не знають як.
— Вам це не вдасться,— сказала Амелія. — Невже ви й досі цього не розумієте?
— А може, й удасться…
35 проти 100…
— Ось послухайте…
Коли на телебаченні вперше з’явились розважальні програми, люди казали, що це найкраще видовище, бо такого ще ніколи не було. Але все, що є на світі, вже колись було. У Давньому Римі таку саму роль відігравали гладіатори. А є ще одна розвага — гра в покер. У покері найкращий набір карт — це флеш рояль1 винової масті. Найсуворіші правила в тому різновиді покеру, де кожен гравець одержує по п’ять карт — чотири лицем догори, одну донизу. Поки ставки утримуються в межах п’яти-десяти центів, грати може будь-хто. Та коли вони підвищуються, ціна закритої карти весь час зростає. Після багаторазового підвищення ставок, коли ви ризикуєте всіма своїми грішми, машиною й будинком, ціна її зростає непомірно — це вже справжній Еверест серед решти карт «Переслідування» багато в чому нагадує цю гру. Тільки за правилами нашої гри мені не належить мати грошей, щоб робити ставки. У них є поліція, зброя, час. Ми граємо їхніми картами, їхніми фішками, в їхньому казино. Якщо мене спіймають, я програв. А що, як я підтасував карти? Я подзвонив до агентства теленовин, що в Рокленді. Ці агентства — моя винова десятка. Мені мусили гарантувати безпеку, бо тепер я у всіх на очах. Після нашої першої зустрічі з дорожнім постом у них більше не було шансів тихенько прибрати мене. Це смішно, бо саме безплатне телебачення робить Мережу такою впливовою. Коли ви щось бачите по БТБ, то ви бачите тільки правду. Отож коли вся країна побачить, як поліція вбиває мою заложницю — заможну громадянку з середнього класу,— то всі цьому повірять. Вони не можуть ризикувати: режимові люди й так не дуже тепер довіряють. Смішно, правда? По дорозі ми вже бачили сутички. Якщо поліція
