— Я теж так думаю,— мовив Кілліан, сухо посміхаючись. — Маєте якісь запитання?
— Лише одне,— відповів Річардс, подавшись уперед. На його обличчі й сліду не залишилося від гумору. — Як би ви самі почувалися на місці такого переслідуваного?
І тут справжній сміх напав на Кілліана. Він тримався за живіт, а його регіт, гучний і поважний, як меблі з червоного дерева довкола, котився по кімнаті.
— Ой… містере Річардс… п-пробачте… — І він знову зайшовся сміхом. Нарешті він кілька разів приклав до очей чималенького білого носовичка й, здавалося, заспокоївсь. — Бачите, ви не тільки маєте почуття гумору, містере Річардс. Ви… Я… — Кілліан затамував новий вибух сміху. — Пробачте, будь ласка. Через вас на мене смішки напали.
— Бачу.
— Хочете ще про щось запитати?
— Ні.
— Дуже добре. Перед початком програми у нас буде обговорення. Якщо ваш блискучий розум додумається до ще якихось запитань, будь ласка, притримайте їх до того часу. — Кілліан натиснув кнопку на своєму столі.
— Тільки звільніть мене від кралі,— промовив Річардс. — Я одружений.
Брови Кілліана полізли вгору.
— Ви певні того, що кажете? Вірність викликає захоплення, містере Річардс, але від п’ятниці до вівторка довго чекати. А коли зважити на те, що вам, може, й не доведеться вже побачитися з дружиною…
— Я одружений.
— Чудово. — Він кивнув дівчині, що з’явилася була у дверях, і та відразу зникла. — Ви матимете окремий люкс на дев’ятому поверсі, а кухарі виконуватимуть ваші замовлення в розумних межах. Чим же ми все-таки могли б вам ще прислужитися, містере Річардс?
— Доброю пляшкою віскі «Бурбон». І телефоном, щоб я міг подзвонити своїй друж…
— Е ні, вибачайте, містере Річардс. Віскі — будь ласка. Але з моменту підписання цієї угоди,— він підсунув її до Річардса разом із ручкою,— ніяких контактів з містом аж до вівторка. То як щодо дівчини? Може, передумаєте?
— Ні,— відповів Річардс, ставлячи недбалий підпис на пунктирній лінії. — Зате нехай принесуть дві пляшки віскі.
— Ухвалено. — Кілліан підвівся і знову простяг руку.
Не потиснувши її й цього разу, Річардс вийшов.
Кілліан дивився йому вслід невидющими очима. На його обличчі не було й тіні усмішки.
86 проти 100…
Коли Річардс повернувся до приймальні, секретарка вигулькнула із свого окопчика й простягла йому конверта. На конверті було написано:
