- Я відчув те самісіньке, - сказав Едмунд, затамувавши подих. - Ніби мене кудись по
волокли. Яке моторошне сіпання - уф! Знову починається!
- Зі мною теж, - мовила Люсі. - Ох, я не витримую!
- А ну, жвавіше! - закричав Едмунд. - Візьмімось за руки - слід триматись разом. Це магія - я відчуваю. Швидко!
- Авжеж, - сказала Сьюзан. - Давайте візьмемось за руки. Ох, як би я хотіла, щоб це припинилось - ох!
Наступної миті багаж, лавка, платформа та станція геть розчинились. Четверо дітей, тримаючись за руки і важко дихаючи, опинилися посеред лісу - такого дрімучого лісу, що гілки просто-таки впивалися в них, не даючи ворухнутись. Вони протерли очі і глибоко вдихнули.
- Ох, Пітер! - вигукнула Люсі. - Як ти гадаєш, можливо, ми повернулися назад до Нарнії?
- Ми можемо бути де завгодно, - мовив Пітер. - Я нічого не бачу крізь усі ці дерева. Давайте спробуємо вийти на відкриту місцину - якщо тут є відкриті місця.
З певними труднощами, пожалені кропивою та поколоті колючками, вони таки вибралися з гущавини. Там на них чекала ще одна несподіванка. Навколо стало набагато світліше, і, зробивши кілька кроків, діти опинилися на краю лісу. Перед ними розкинувся піщаний пляж. Т ро- хи далі крихітними безшелесними брижами на пісок накочувало лагідне море. Ні суходолу, ні хмар на небі видно не було. Сонце висіло саме там, де воно й повинно висіти о десяіій годині ранку, а море засліплювало синявою. Діти стояли, внюхуючись у запах моря.
- їй-богу! - сказав Пітер. - Тут непогано.
За п’ять хвилин усі вже брели босоніж у
прохолодній чистій воді.
- Це набагато краще, ніж сидіти в задушливому потязі й повертатися до латини, французької та алгебри! - мовив Едмунд. А тоді на досить тривалий проміжок часу запала мовчанка, лише хвилі хлюпали, поки діти шукали креветок і крабів.
- Так чи інакше, - сказала незабаром Сьюзан, - я гадаю, ми мусимо скласти план. Скоро нам захочеться їсти.
- Ми маємо сендвічі, які Мама приготувала нам у дорогу, - сказав Едмунд. - Принаймні я маю свої.
- А я ні, - сказала Люсі. - Мої залишились у маленькій сумочці.
- Мої також, - додала Сьюзан.
- А мої - в кишені пальта, там, на пляжі, - мовив Пітер. - Ми мусимо поділити два ланчі на чотирьох. Це не так вже й весело.
