- Наразі, - сказала Люсі, - я більше хочу пити, ніж їсти.
Тепер й усі решта теж почулися спраглими, як це зазвичай буває після бродіння у солоній воді під палючим сонцем.
- Ми наче пережили кораблетрощу, - зауважив Едмунд. - У книжках жертви корабельних аварій завжди знаходять на острові джерела з чистою, свіжою водою. Нам варто піти й пошукати їх.
- Невже це означає, що ми повинні повернутись до того дрімучого лісу? - запитала Сьюзан.
- Анітрохи, - сказав Пітер. - Якщо тут є струмки, вони неодмінно мусять стікати до моря, тож, варто нам піти вздовж пляжу - і ми обов’язково їх надибаємо.
І вони гуртом побрели назад, спершу по гладенькому, вологому піску, а тоді по сухому й розсипчастому, який налипає на пальці, тож довелося одягати шкарпетки і черевики. Едмундові та Люсі хотілося досліджувати околиці босоніж, однак Сьюзан сказала, що це божевілля.
- Може трапитись так, що ми не знайдемо їх, - зауважила вона, - а взуття нам знадобиться, якщо ми залишимося туг на ніч і стане холодно.
Одягнувшись, вони вирушили вздовж лінії берега та моря ліворуч, та лісу - праворуч. Якщо не враховувати випадкових чайок, місцина вражала тишею. Ліс був настільки непролазно густим, що діти нічого не могли в ньому побачити; в гущавині ніщо не ворушилось - ані птаха, ані навіть комашка.
Черепашки, водорості й анемони, або крихітні краби у кам’яних басейнах - усе це прекрасно, проте, спраглого не тішить ажніяк, навпаки - швидко набридає. Після прохолодної води ноги в дітей стали гарячими і важкими. Сьюзан та Люсі несли плащі. Едмунд поклав свій плащ на вокзальну лавку щойно за мить перед тим, як їх зненацька захопила магія, отож вони з Пітером по черзі несли Пі- терове пальто.
Несподівано прибережна смуга почала заокруглюватися вправо. Чверть години по тому, як блукальці перетнули кам’янистий гребінь посеред мису, берег досить різко завернув. Тепер позаду дітей залишилася частина моря, яка зустріла їх, щойно ті покинули ліс. Тим часом попереду, відділений водою, бовванів ще один берег, також порослий густим лісом.
- Цікаво, це що - острів, і ми зможемо незабаром дістатись туди? - запитала Люсі.
- Не знаю, - зронив Пітер, і далі вони почвалали мовчки.
Берег дедалі ближче підступав до протилежного, і, обходячи кожен наступний мис, діти сподівалися наткнутися на місце, де береги з’єднаються. Однак тут на них чекало розчарування. Наблизившись до кількох валунів і видряпавшись нагору, вони побачили фарватер.
- От лихо! - забідкався Едмунд. - Це погано. Ми взагалі не зможемо дістатися до тих лісів. Ми на острові!
. 12 .
Це була правда. З цього пункту канал між ними та протилежним берегом був всього лише якихось тридцять чи сорок ярдів завширшки, але тепер відкрилося, що це най- вужче місце. Далі берег, де стояли діти, знову заокруглювався вправо, І
