чулося жодного шуму, крім дзюркотіння струмка та їхніх власних кроків. Четвірка дійсно вже натомилася, коли це раптом до них долинув апетитний запах, а високо вгорі, на самому вершечку правого берега спалахнуло щось яскраве.
- Оце так! - вигукнула Люсі. - Я* впевнена, що це яблуня!
Так воно й було. Тяжко дихаючи, всі кинулися видряпуватися стрімким берегом, прокладаючи собі дорогу крізь ожину, і зупинилися біля старого дерева, обважнілого від великих жовто-золотавих яблук, хрумких та соковитих настільки, наскільки можна уявити.
- І це не єдине дерево, - сказав Едмунд, напхавши яблуком рота. - Дивіться: он там, і там!
- Та тут їх десятки, - сказала Сьюзан, викидаючи качан від свого першого яблука і беручись за друге. - Це, мабуть, був фруктовий сад - колись давно-давно, ще до того, як це місце здичавіло і поросло лісом.
- Значить, колись цей острів був заселений, - мовив Пітер. <
- А це що таке? - запитала Люсі, вказуючи на щось попереду.
- їй-богу, це стіна, - сказав Пітер. - Стара кам’яна стіна.
Протискаючись між обважнілих гілок, вони дісталися до стіни. Стіна була старезною, місцями зруйнованою, порослою мохом та жов- тофіолем, однак здіймалася вище за найвищі дерева І коли діти наблизилися, то побачили велику арку, що колись, мабуть, слугувала за браму, проте зараз її майже цілковито заповнила найбільша яблуня. їм довелося зламати
кілька гілок, аби туди проникнути, а, здійснивши це, мандрівники закліпали від несподівано пояскравілого денного світла. Діти опинилися просто неба на широкій місцині, оточеній зусібіч стінами. Тут не росли дерева, тільки стелилась трава, і маргаритки, і плющ по сірих стінах. Це було світле, таємниче, тихе місце, в якому вчувався смуток; всі четверо вийшли на середину, раді, що нарешті можна випростатися та вільно поворушити кінцівками.
4* Розділ другий Ф
СТАРОДАВНЯ СКАРБНИЦЯ
- Ні, це був не сад, - незабаром сказала Сьюзан. - Тут був замок, а це, мабуть, двір.
- Щось у цьому є, - мовив Пітер. - Так. Це залишки вежі. А отут - те, що було колись сходами догори, на стіни. А гляньте на оті інші сходи - широкі й мілкі - що ведуть до дверного прогону. Це, либонь, були двері до Великої Зали.
- Судячи з вигляду, століття тому, - сказав Едмунд.
- Авжеж, століття тому, - погодився Пітер. - Як би мені хотілось довідатись, що то були за люди і коли вони жили у цьому замку.
- У мене химерне відчуття, - мовила Люсі.
