між берегом та материком широчіло відкрите море. Було очевидно, що вони пройшли набагато більше, ніж половина шляху довкруж острова.
- Погляньте! - раптом вигукнула Люсі. - Що це?
Вона показувала на видовжену, срібну, змієподібну смугу, котра перетинала пляж.
- Струмок! Струмок! - закричали інші, і, хоч якими втомленими не були, за лічені секунди прогуркотіли вниз по камінню й помчали до свіжої води. Вони знали, що зі струмка краще пити воду вище за течією, трохи далі від пляжу, тож відразу рушили до місця, де струмок витікав із лісу. Тут дерева також були густими, але струмок проклав собі шлях поміж високих, замшілих, берегів, тож, пригнувшись, можна було підійматися вгору за течією у тунелі з листя. Біля першого ж брунатного брижистого плеса діти уклякли й припали до води, занурюючи в неї обличчя, занурюючи аж до ліктів руки.
- А тепер, - сказав Едмунд, - що там із сендвічами?
- Ох, чи не краще було б зберегти їх? - сказала Сьюзан. - Пізніше вони можуть знадобитися нам набагато більше.
- Пити уже не хочеться, - мовила Люсі, - але як було б добре, якби не хотілось і їсти
- як тоді, коли ми почувалися спраглими.
- Але що з канапками? - повторив Едмунд.
- З них не буде жодної користі, коли вони зіпсуються. Ви ж мусите пам’ятати, що тут набагато спекотніше, аніж в Англії, а ми тягаємо їх у кишенях уже кілька годин.
Отож подорожні витягли два пакунки і розділили їх на чотири порції, якими ніхто до пуття не наївся, та все ж це було набагато краще, ніж нічого. Тоді почалося обговорення планів щодо наступної перекуски. Люсі хотіла повернутись до моря і наловити креветок, та хтось зауважив, що у них немає сітки. Едмунд запропонував визбирати серед каміння яйця чайок, але помізкувавши над цим, діти так і
не пригадали, чи доводилось їм бачити де- небудь яйця, а навіть якби і довелося, то як приготувати? Пітер подумки міркував: незабаром, якщо їм не пощастить, вони з радістю їстимуть і сирі яйця - та вирішив не вимовляти цього вголос. Сьюзан сказала, що дарма вони так швидко з’їли канапки. Решта похнюпилися. І тоді Едмунд промовив:
- Послухайте. Все, що ми можемо і мусимо зробити - це дослідити ліс. Відлюдники та мандрівні лицарі завжди примудряються якось давати собі раду, потрапляючи до лісу. Вони знаходять корені, ягоди та інші штуки.
- Які ще корені? - запитала Сьюзан.
- Я завжди думала, що мається на увазі коріння дерев, - сказала Люсі.
- Припиніть, - мовив Пітер. - Ед має рацію. Ми таки мусимо що-небудь зробити. Це краще, ніж знову виходити на сліпуче світло та сонце.
І от вони знову підвелися та пішли вздовж струмка. Це було нелегко. Доводилось повзти під гілками і перелазити через них. Діти продиралися крізь непролазні зарості рододендронів, порвали одяг і промочили ноги у струмку; а навколо й далі не
